Деталі

Четвер, 18 серпня 2016, 12:41

Відповідальність за несплату комунальних послуг

За останній період часу, тарифи на житлово-комунальні послуги (ЖКП) зросли в декілька раз, що при економічному стані країни є досить гострим та складним питанням для населення. Тому на сьогодні є досить велика кількість споживачів ЖКП, які неспроможні сплатити в повному обсязі або, які вважають що нічого страшного в цьому немає і впродовж тривалого терміну не сплачували за послуги. А тому, повинні знати, які наслідки несуть їх дії, щодо несплати комунальних послуг.

Перш за все потрібно почати з того, що ви як споживач зобов’язані укласти договір з постачальником.

Це положення передбачається ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Положеннями ст. 641, 642 Цивільного кодексу України, за якими надавач послуг надсилає свій варіант договору (пропозиція укласти договір (оферту), і навіть якщо Ви його не підписали, але в межах строку для відповіді вчинили дії відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (сплатили відповідні суми грошей за надані послуги, користувалися послугами), вказане засвідчить Ваше бажання укласти договір, і ця дія буде рахуватися як Ваше погодження з пропозицією (акцепт).

Стягнення заборгованості — це довготривалий процес для постачальника. Він не може зробити це самовільно на власний розсуд, тільки через суд. На практиці більш дієвим механізмом і простим методом спонукання споживача оплачувати послуги є відключення його оселі від мереж. Проте без попередження, та з повним відключенням законом заборонено без рішення суду. І коли таке відбувається на практиці не багато громадян взагалі звертаються до суду, щоб покарати виконавця послуг.

Норми чинного законодавства передбачають можливість обмежити Вас у наданні комунальних послуг, але порядок дій комунальників чітко регламентований та обмежений часовими рамками. Основне — повторимо, вони обов’язково мають надіслати вам письмове попередження.

Якщо у вас вже є борги за комунальні послуги і ви визнаєте їх повністю, проте немає фінансової можливості сплатити відразу ви можете з постачальником домовитися, уклавши відповідний договір про реструктуризацію заборгованості, де буде передбачено графік погашення боргів та інше. Такі дії передбачено ЗУ «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію».

Якщо виникла ситуація, що постачальник подав на Вас до суду, ви повинні знати, що на вас очікує і вжити максимально заходів для свого захисту. Зокрема, ст.20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, а також на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У кожному випадку ви маєте бути максимально обачними, адже постачальники не завжди «грають за правилами» а тому можуть безпідставно нарахувати більшу суму чим є насправді.

Вашим козирем у суді, будуть докази – а саме, належним чином оформлені претензії до виконавців стосовно ненадання або неналежного надання послуги. Таке право споживача передбачено ст. 18 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Якщо у вас немає гарячої води, чи неналежної якості послуги, ви обов’язково надсилайте свої претензії. Ви маєте досудово врегулювати спір, але якщо справа вже розглядається судом тоді сміливо зможете надати судові докази. Також зберігайте всі квитанції на оплату ЖКП незалежно від періоду, за який була здійснена оплата.

Далі, розповімо Вам про алгоритм дій, які фактично виконуються щодо боржника.

Перше, це те що ми вже розповідали – постачальник надсилає Вам претензію, попередження. Така вимога містить реквізити з найменуванням боржника, виконавця, суму заборгованості, дату, підпис виконавця та його печатку. Якщо ви не сплатили борг за вимогою, постачальник послуг звертається до суду з заявою про видачу судового наказу.

Згідно Цивільного процесуального кодексу України, судовий наказ – особлива форма судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, в тому числі про стягнення заборгованості за ЖКП. Важливим негативним наслідком цього є те, що наказ видається за результатами розгляду заяви стягувача (постачальника) по суті заявлених вимог без судового засідання і виклику Вас для заслуховування пояснень. Суд зобов’язаний не пізніше наступного дня після видачі наказу надіслати Вам його копію та копію заяви стягувача з доданими до неї документами. Ви маєте отримати документи рекомендованим листом із повідомленням про вручення (ст. 104 ЦПК України).

Також ви маєте право подати до суду заяву про його скасування протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Скасовуючи судовий наказ, суд видає ухвалу (копію якої Вам обов’язково необхідно отримати). У цьому випадку суд роз’яснює стягувачу його право звернутися до суду з позовом до Вас. Але майте на увазі, що дану заяву ви зобов’язані скласти відповідно до всіх вимог законодавства, з повним обґрунтуванням та підтвердженням доказами, а також у встановленими законом часові рамки.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. При поданні апеляції зупиняється дія рішення суду першої інстанції.

Якщо судовий наказ за Вашою заявою скасовано, постачальник може звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Що варто додати, якщо рішення суду чи судовий наказ не у вашу користь вам потрібно буде сплатити не тільки борг і пеню, а ще й 3% річних, інфляцію та судовий збір.

Якщо сума боргу складає більше, ніж 14 500 грн (10 мінімальних заробітних плат), то можуть накладати арешт і реалізовувати нерухоме майно. Вперше в Україні заарештовану квартиру за борги з оплати “комуналки” в розмірі 50 тисяч гривень за рішенням суду продали цього року в Луцьку.

Тому будьте обачними та контролюйте постійно процес нарахування та сплату комунальних послуг.

Джерело: Legal Prime

Деталі

Понеділок, 15 серпня 2016, 11:36

Підстави та порядок позбавлення батьківських прав

Відповідно до положень Сімейного кодексу України, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав стосовно своїх дітей у разі, якщо вони:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) експлуатують дитину, примушують її до жебракування, бродяжництва, непосильної праці, заняття проституцією, злочинною діяльністю;
3) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини;
4) жорстоко поводяться з дитиною: вчиняють фізичне чи психічне насильство, принижують гідність дитини тощо.
5) є хронічними алкоголіками або наркоманами і це підтверджено відповідними медичними висновками;
6) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, наприклад: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини і це негативно впливає на її фізичний розвиток; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її виховання; не надають дитині доступу до культурного і духовного розвитку; не виявляють інтересу до життя; не створюють умов для отримання освіти.

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

Рішення про позбавлення батьківських прав ухвалюється виключно судом щодо батьків, які не забезпечують належне виховання своїх дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.

Для позбавлення батьківських прав необхідно:
1. Встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах дітей, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани).
2. Звернутись до органу опіки та піклування, щоб отримати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав конкретної особи.
3. Звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав.
Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються судом за заявою:
- одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім’ї якої проживає дитина;
- закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому перебуває дитина;
- органу опіки та піклування;
- самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

У всіх випадках органи опіки та піклування беруть участь у розгляді кожної справи про позбавлення батьківських прав.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав пред'явлений до одного з батьків, суд повинен залучити до участі в справі другого з батьків з тим, щоб вирішити питання про передачу йому дитини на виховання.
Якщо дитина проживала з обома батьками, то у разі позбавлення батьківських прав одного з них, вона лишається на вихованні у другого з батьків.

Якщо ж позбавлені прав обоє з батьків, дитина передається під опіку органам опіки та піклування, якими вирішуються питання, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, дитячого будинку сімейного типу, школи-інтернату.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Деталі

П'ятниця, 12 серпня 2016, 15:29

Порядок оскарження постанови слідчого чи прокурора про закриття кримінального провадження

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) визначає підстави закриття кримінального провадження. Так, кримінальне провадження закривається в разі, якщо:
1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
7) потерпілий, а у випадках, передбачених КПК України, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
9) стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 КПК України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
У частині четвертій статті 284 КПК України зазначено, що про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому КПК України.
Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини першої статті 284 КПК України, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
Прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою статті 284 КПК України.
Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У частині першій статті 303 КПК України зазначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Так, зокрема, відповідно до пунктів 3, 4 частини першої цієї статті рішення слідчого про закриття кримінального провадження можуть бути оскаржені заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, а рішення прокурора про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Скарги на рішення дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії ( стаття 304 КПК України).
Статтею 306 КПК України визначено порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Вони розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК України, з урахуванням положень глави 26 цього Кодексу, у строк не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала (стаття 306 КПК України). Така ухвала не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
Деякі питання порядку оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2012 № 1640/0/4-12 “Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування”.

Деталі

П'ятниця, 12 серпня 2016, 12:49

Порядок оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб органів Пенсійного фонду України, вимоги до позовної заяви, котра подається у разі судового оскарження вищевказаних дій

У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 105 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.
У пункті 2 постанови Правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 № 18-6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2007 р. за № 1241/14508, “Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення” зазначено, що у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня. Разом з тим, у пункті 3 постанови вказано, що подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
У розділі VІІ постанови Пенсійного фонду України від 30.07.2015 N 13-1 “Про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України” зазначено, що скарги на рішення територіальних органів Пенсійного фонду про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій подаються відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 року № 18-6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2007 року за № 1241/14508 (із змінами).
У разі судового оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб органів Пенсійного фонду України, слід керуватися нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Так, стаття 106 зазначеного Кодексу встановлює вимоги до позовної заяви. У позовній заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
4) зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.
Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.
Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Деталі

П'ятниця, 12 серпня 2016, 12:42

Порядок прийняття спадщини у разі пропуску строку для її прийняття

Стаття 1270 Цивільного кодексу України встановлює строки для прийняття спадщини. Так, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
У статті 1272 Цивільного кодексу України йдеться про наслідки пропущення строку для прийняття спадщини. Так, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У статті 3 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід враховувати також лист Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування” від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13.
Цивільним кодексом України встановлено, що можливість призначення судом додаткового строку для прийняття спадщини залежить від того, наскільки поважними виявляться причини пропущення строку для прийняття спадщини. Тому, при написанні позовної заяви основну увагу потрібно приділяти саме причинно-наслідковому зв’язку між обставинами, які потягнули пропущення строку, із самим фактом такого пропущення.
Суди вважають поважними такі причини пропуску строку для прийняття спадщини як тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними вважатимуться причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця.
Як правило, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як похилий вік; невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови.
Складаючи позовну заяву слід пам'ятати, що предметом доказування є:

• смерть спадкодавця;
• пропуск шестимісячного строку для прийняття спадщини;
• наявність у спадкоємця поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини (знаходження в тривалому відрядженні, тривала хвороба тощо);
• обставини, які підтверджують, що особа дійсно є спадкоємцем померлого (наявність родинних відносин, факт знаходження в шлюбі з померлим, факт знаходження на утриманні, наявність заповіту);
• приналежність спадкового майна спадкодавцю (правовстановлюючі документи).

Всі вказані у позовній заяві обставини мають бути підтверджені відповідними доказами.