СТЕНОГРАМА Засідання круглого столу «Обговорення зауважень та рекомендацій Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії) та ОБСЄ/БДІПЛ стосовно кодифікації виборчого законодавства України» від 11 вересня 2013 року

13.09.2013

ОЛЕНА ЛУКАШ, Міністр юстиції України:  – Шановні учасники "круглого столу"! Ми розпочинаємо, прошу займати свої місця.

Ще раз доброго дня, шановні учасники "круглого столу"! Я маю велике задоволення вдруге привітати вас у цій залі і висловити щиру вдячність за вашу увагу та небайдуже ставлення до питань удосконалення виборчого законодавства України.

Дозвольте висловити окрему подяку експертам Венеціанської комісії та Бюро демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ за надання Міністерству юстиції України вкрай важливої експертної допомоги та підтримки.

Ми глибоко цінуємо увагу Венеціанської комісії ОБСЄ, Євросоюзу до дій України в напрямі проведення вільних, демократичних, чесних виборів та забезпечення виборчих прав громадян України.

Міністерство юстиції України сьогодні очікує на висновок Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛу стосовно доопрацьованої редакції проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань проведення виборів", в якому Міністерство юстиції врахувало більшість попередніх зауважень та рекомендацій Венеціанської комісії та ОБСЄ.

У свою чергу для вироблення узгодженої позиції стосовно імплементації рекомендацій, які мають контраверсійний характер, Міністерство юстиції продовжує проведення циклу «круглих столів», які, як показав досвід, є прекрасною платформою для експертного обговорення та досягнення поставленої мети. Мені дуже приємно, що ініціатива Міністерства юстиції схвально сприйнята громадськими організаціями, парламентарями, нашими європейськими партнерами і всіма небайдужими до розвитку виборчого законодавства України.

Сьогодні в рамках роботи другого «круглого столу» ми зібралися для того, щоб обговорити рекомендації Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛу щодо кодифікації виборчого законодавства України. Отже, виходячи з мети сьогоднішньої зустрічі, пропоную торкнутися таких питань.

Перше – почути про зарубіжний досвід кодифікації виборчого законодавства.

Друге – обговорити доцільність проведення кодифікації виборчого законодавства України, оцінивши її переваги та застереження.

Третє – визначити основні питання виборчого процесу, які можуть бути уніфіковані, незалежно від виду виборів.

Четверте – відповісти на питання: чи можливе об`єднання в рамках проведення кодифікації норм виборчого законодавства та законодавства про референдуми.

Відповіді на зазначені питання, на нашу думку, є визначальними при оцінці подальших кроків напряму реформ виборчого законодавства.

Напередодні бажання виступити висловили окремі експерти в галузі виборчого права, прізвище яких ви бачите в порядку денному. Однак якщо у когось з учасників є свої зауваження, застереження, окремі думки, бажання взяти участь у виступах, в обговоренні, у запитаннях – прошу до мікрофона.

Тож запрошую до обговорення та впевнена, що сьогоднішня дискусія допоможе нам не лише виробити узгоджену позицію стосовно питання кодифікації виборчого законодавства, а й продовжити відкрите та фахове спілкування, започатковане під час роботи першого «круглого столу».

Ще раз засвідчую свою повагу всім учасникам та запрошеним круглого столу! Запрошую до слова всіх бажаючих!

Зі свого боку скажу, що Мін'юст виступає за безумовну гармонізацію виборчих процедур у сьогоднішньому діючому виборчому законодавстві України, і прошу взяти участь в обговоренні Пітера Пакзолая – члена Європейської комісії "За демократію через право". Вам слово.

ПІТЕР ПАКЗОЛАЙ, член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія): – Шановна пані Міністр, шановні колеги! Дуже вам дякую за запрошення взяти участь і за можливість виступати на початку цього круглого столу. БДІПЛ, Венеціанська комісія вже довгий час долучені до дослідження виборчого законодавства в Україні.

Нещодавня наша думка була підготовлена, ми очікуємо на її затвердження ближчим часом. У цій думці ми вітаємо бажання реформувати законодавство про вибори народних депутатів Верховної Ради України.

Звичайно, в нашій думці повторено ті рекомендації, які поки що, на нашу думку, не вдалося втілити в законодавство України. Вперше, щоправда, ми беремо участь у такій діяльності у той час, як Україна прагне укласти угоду з Європейським Союзом і сподіваюся, що до результатів нашої дискусії дослухаються політичні чинники Європи. Я маю на увазі і нашу думку стосовно цього законодавства, до законопроекту “Про прокуратуру”, бо у зв’язку з цим ми вказуємо на те, що, на нашу думку, становить ще проблему і висловлюємо певні рекомендації, які можуть допомогти вдосконалити це законодавство.

Я останній раз, коли був у Києві, бачив, як працює Верховна Рада, у великій більшості затверджуючи і ухвалюючи закони. Я сподіваюсь, що так само вчинить вона, коли ухвалюватиме законодавство про вибори.

Звісно, предмет обговорення на сьогоднішньому круглому столі обов’язково цікавить колег з ОБСЄ/БДІПЛ, коли ми обговорюємо можливості, пов`язані з цим процесом, то, звичайно, розуміємо, що найближчими трьома-п`ятьма тижнями не обмежитися, матеріалів багато. Думка Європейської комісії і БДІПЛ підкреслює, звичайно, переваги уніфікованого законодавства. Для того, щоб не повторювати просто загальні положення, спільні для різних законодавчих актів кожного разу, а вмістити їх в один кодифікований закон, а потім уже конкретизувати в різних розділах такого можливого кодексу особливості виборів до місцевих органів влади, президентських виборів, і звичайно, щодо референдуму, можливо так само.

Міністерство юстиції підготувало детальну оцінку рекомендацій Венеціанської комісії, де на кількох сторінках розглядає відповідні питання. Реакція міністерства охоплює його роботу над порівняльним аналізом з окремим акцентом на деякі з них, починаючи з Білорусії, Македонії, Азербайджану. І там Венеціанська комісія висловлювала свою думку щодо уніфікації законодавства. Міністерство, звичайно, підкреслюю складнощі, які можуть залишитися навіть у разі кодифікації, вказуючи на приклад Австрії. Звичайно, досвід виборів останні 2 десятиліття в Україні, можливо, і не дає достатнього обсягу матеріалів для розробки всеохопного кодексу.

Втім, я сказав би все ж, що Венеціанська комісія як завжди готова працювати і далі над цими питаннями. На нашу думку, ми оцінюємо всі досягнення в процесі розробки виборчого законодавства. На мене як експерта розробка будь-якого законодавчого акта в державі з традиціями своїми, нехай навіть і короткими, якщо говорити про демократичний розвиток, слід брати до уваги іноземні взірці моделі, та й навіть міжнародні стандарти не можуть прийматися, нехтуючи місцевими традиціями. У цьому становищі, коли йдуть переговори з Євросоюзом, я так само вважаю, що і Венеціанська комісія, й інші організації мають розуміти відмінність між європейськими міжнародними стандартами, які є мінімальними вимогами, яким має відповідати виборча система, що спирається на принцип верховенства права, і рекомендаціями, які спрямовані на вдосконалення законодавства, але не відбивають усього європейського досвіду.

Так, є рекомендації, які здатні вдосконалити законодавство, Виборчий кодекс, але не становлять собою якихось вимог, які треба виконати за будь-яких обставин.

Беручи до уваги ось такі методологічні питання, я хотів би ще раз висловити вдячність за можливість взяти участь у цій дискусії і ще раз подякувати пані Міністру, Мін’юсту і побажати гарної роботи. Сподіваємося, що всі ми можемо зробити свій внесок у неї, так само як і в серпні переглянута редакція нашої спільної думки братиме до уваги те, що вдалося нам досягти під час дискусії в серпні.

Дуже вам дякую!

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякуємо Пітеру Пакзолаю, члену Європейської комісії “За демократію через право”, голові Конституційного суду Угорщини, шановному представнику Венеціанської комісії.

Шановні учасники, є запитання до Пітера?

Тоді до слова запрошується представник ОБСЄ – Дон Біссон, юридичний радник ОБСЄ/БДІПЛ.

ДОН БІССОН, юридичний експерт ОБСЄ/БДІПЛ: – Доброго ранку всім!

Вже говорилося, що перше, що треба вирішити – це питання мови. Ми говоримо про об`єднаний кодекс, кодифікацію. Реальні питання для мене – це не кодифікація, це гармонізація. Проблема стає не те тільки що є, що кодифікація якщо треба, треба, щоб мати в одному законі те, що це в цілій системі законодавства. Коментуючи ті матеріали, що представлені на сьогодні - мені стало ясно, тобто я маю на увазі ту позицію Міністерства юстиції щодо кодифікації законодавства, яка є дуже добре підготовленою, а також саме на зауваження Венеціанської Комісії ми не можемо сказати точно про який закон йде мова. Це частина проблеми у виборчому законодавстві, коли є 7 законів, які намагаються сказати, як проводити вибори. Міністерство юстиції згадувало досвід Македонії та Білорусі щодо кодифікації законодавства.

Є принципи у виборах. Якщо подивитися на ці документи, які в принципі зазначаються, що таке вибори, моє запитання стає: чому так , що ми маємо встановлювати укласти принципи голосування дома, щоправда всі формування виборчої комісії, окружної комісії, як комісії приймають рішення. Ці принципи стосуються усіх виборів. Вони не мають мінятися, чи це парламентські вибори, чи місцеві вибори, чи будь-що, чи референдум.

Коли я дивлюся на питання гармонізації і кодифікації, якщо хочете так називати, для мене це важливо, що принципи, які стосуються усіх виборів – це єдині принципи для всіх виборів. Для мене це як дублювання, що мати Закон "Про місцеві вибори" і парламентські вибори. Але ви маєте … принципи, тому що певні принципи стосуються кожних виборів, і це тому, що це міжнародні стандарти, українська Конституція і те, як ми підходимо до виборів. Треба зазначити, що це стосується гармонізації, а не процесу кодифікації. Якщо подивитися через призму гармонізації, стає зрозуміло, що це таке, що говорять ОБСЄ, Венеціанська комісія.

Міністр зазначила, що Білорусь і Македонія. Я був нещодавно як керівник в обох країнах. Я знаю людей, які рекомендували об'єднувати, гармонізувати своє законодавство. Вони зробили це. І проблеми, які зазначені Міністерством, це не проблеми, які стосуються кодифікації. Проблема в тому, що все має бути гармонізовано в один корпус законодавства.

У Македонії були вибори, вони були об'єднані у Виборчий кодекс, але вони включили частини кримінального права, яке стосується виборів. Вони також залишили в самому Кримінальному кодексі. Вони не гармонізували ці два. У процесі виборів перед судом було поставлено питання: яку з цих частин застосовувати: чи це кримінальна частина об'єднаного виборчого законодавства, чи це кримінальна частина, яка залишається у Кримінальному кодексі. Для мене це ілюстрація проблеми того, до чого може привести негармонізованість законодавства.

Тобто одна частина людей, які тлумачили закон, покладаючись на один кодекс, а інша частина каже, що "це в цьому законі". Тобто ви відкриваєте двері для юристів, таких як я, щоб тлумачити закон таким чином, як це хочеться нам, тому що ми можемо дивитися на той закон, на цей закон. Я хочу вибрати те, що найкраще для мене підходить, а це дегармонізація.

Я погоджуюсь з міністерством, коли вони кажуть про те, що треба включати це в Кримінальний кодекс. Є об'єднані закони права, є об'єднаний Адміністративний кодекс, необ'єднаний Кримінальний кодекс, але знову-таки нам треба, кажуть, об'єднаний Виборчий кодекс, тому що в принципі ті самі. Ви хочете, щоб Кримінальний кодекс був один кодекс, де всі знали б, що ось це саме той акт, у який треба дивитись. Щоб був Адміністративно процедурний кодекс, щоб всі знали. Ось що важливо, коли треба подивитися на такі речі.

Ще одна річ – які поправки, що пропонуються. Вирішити одну цю проблему у відношенні знову ж таки рекламних дошок, рекламних білбордів та суперечностей із законодавством про мови. Тобто те, що зробила Україна і те, що пропонували ми. Але в законі безліч посилань на інші закони, які є українською мовою. У той час як Виборчий кодекс встановлює принципи, тут ви кажете, що стосовно кримінальної відповідальності у нас є посилання на статті Кримінального кодексу 245 та 375.

Таким чином громадяни, юристи можуть розглядати органи Уряду, будь- хто знати, дивлячись на Виборчий кодекс. Це мені каже, що не звільняється у проведенні виборчої кампанії.

Таким чином, ви робите перехресне посилання на об’єднаний кодекс, щоб усі знали. Зараз я подивлюся, що говорить про це Кримінальний кодекс, щоб отримати інформацію, яка мені потрібна, щоб доповнити те, що я включив в об’єднаний кодекс. Отже для мене питання встає, чи ми продивилися всі закони, які впливають на вибори. Беручи до уваги цей принцип і тоді міжнародні стандарти, і зібрати в один Виборчий кодекс і потім, як Пітер зазначив, що є розділ про парламентські вибори, про парламент.

Багато що береться під час виборів, не мало змінюватись від одних виборів до інших виборів. Порядок організації комісій має бути для всіх виборів. Процес прийняття рішень не має змінюватись, не мають змінюватись зобов’язання щодо повноважень Центральної та інших виборчих комісій щодо оприлюднення інформації .

Вони не мають, щоб не подивитися на цей закон, щоб визначити як я маю діяти в залежності від типу виборів. Це не те як це діє. Є стандарти, які мають застосовуватись. Звичайно, є різні нюанси, які мають бути різні, тому що це парламентські вибори і відрізняються від президентських виборів. Але, якщо просто подумати, що це практична справа, коли реальна мета в тому, коли юрист чи громадянин, чи той, на кого впливає виборче законодавство, треба звернутися до права і з`ясувати, які у людини є права, і що вони мають роботи. Має бути спосіб, як вони мають подивитись в один закон, щоб з`ясувати це. Якщо цього там немає, вони мають побачити, що це, наприклад, врегульовано у Кримінальному або Адміністративному кодексі та отримає загальну картину усієї системи.

Для мене ось у цьому питання. Я думаю, ми маємо концентруватись суто на формулюванні «кодифікація» – це не означає, що ми маємо просто все скинути в один закон і сказати, ось у нас є кодекс. Це більше справа подивитися на все, щоб зібрати загальну картину і потім працювати більш конкретно, пам`ятаючи про загальні принципи, які застосовуються вибори. І той факт, що ви не хочете, щоб відбулося, ви не хочете, щоб були конфлікти, не хочете, щоб не було непослідовностей, коли будуть вибори. Це люди, права людей, тому вони мають знати, які їх права під час виборів і вони мають звернутися до одного місця і подивитися. Сказати: для кожних виборів у мене є ці права.

І подивитись, для парламентських виборів у мене є такі права, а до президентських виборів у мене є такі права. Дякую.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую, Доне! Ми очікуємо виступів від представництва ЄС, пан Томбінський приєднається до нас дуже скоро. А зараз, враховуючи те, що організація і порядок проведення виборів відповідно до Конституції визначаються виключно законами, прошу взяти слово представників парламентських фракцій.

Враховуючи те, що один із представників поспішає на засідання Конституційної Асамблеї, слово надається представнику Комуністичної партії Георгію Корнійовичу Крючкову – представнику депутатської фракції Комуністичної партії України з приводу порушених питань.

ГЕОРГІЙ КРЮЧКОВ, представник депутатської фракції Комуністичної партії України: – Наша політична сила з розумінням сприймає рекомендації Венеціанської комісії стосовно доцільності, необхідності, гармонізації виборчого законодавства і втілення його в одному документі – кодексі.

Я брав участь у розробці проекту такого документу у складі комісії, яку очолював Ю.Ключковський. Я скажу, що ми багато і довго працювали, зверталися до міжнародних організацій, дискутували з багатьох питань і, на мій погляд, створили непоганий документ, який може бути основою для обговорення в парламенті. Я, відверто кажучи, зараз не знаю, яка його доля, він – завис. Юридично він вже не існує. Але такий документ був створений.

Було чимало дискусій, і вони могли продовжуватися і в парламенті. Я вважаю, щодо дискусійних питань можна знайти порозуміння. І, мабуть, справа не в строках виборчих кампаній, комплектування виборчих комісій, формування виборчого фонду тощо.

Мені здається, що проблема – в іншому. При формуванні Виборчого кодексу постає питання про систему виборів. Справджується відома істина: закони, що стосуються виборчого права, відображають співвідношення політичних сил у державі і є результатом цієї боротьби, відверто кажучи. Кожна політична сила прагне домогтися ухвалення такого закону, який би забезпечував зміцнення її позицій у представницькому органі, збереження влади чи завоювання влади.

Показовим у цьому є минула виборча кампанія. Тоді було ухвалено рішення перейти саме до змішаної системи виборів. Як політик з досить немалим досвідом роботи побачив, що над виборами працювали дуже розумні і далекоглядні люди. Ситуація в державі була такою, що перемога влади була поставлена під запитання. І потрібно було створити таку виборчу систему, яка б гарантувала перемогу. І це було зроблено.

Я скажу, влада максимально не реалізувала наявні можливості: дві третини мандатів у парламенті вона не завоювала. Вона не вирішила і програму мінімум. Чи є сьогодні більшість? Принаймні 226 мандатів у Партії регіонів. Але це, мабуть, питання, яке може бути вирішено.

Партія регіонів домоглася того, що вона створила найбільшу фракцію у парламенті, і вона є провідною політичною силою сьогодні. На мій погляд, це багато про що свідчить. Якщо говорити про змішану систему виборів, то вона увібрала в себе негативи і мажоритарної, і пропорційної систем.

Хочу зробити ремарку: у різних державах є різні системи, і вони працюють, і вони забезпечують те, що потрібно. Мабуть, справа не тільки в самій виборчій системі, не тільки у виборчому законі. Мені здається, що проблема у стані нашого суспільства, яке, на жаль, не є консолідованим, в якому загострюється політична боротьба, і неймовірна корумпованість усіх структур. Все це накладає відбиток і на виборче законодавство.

Я не гаятиму час, говорячи далі про цю систему. Виборча система, на наш погляд, повинна реалізувати принаймні такі завдання:

1. гарантувати громадянам реалізацію конституційного права вільно обирати, бути обраним до представницьких органів;
2. забезпечити належне представництво в парламенті наявних у суспільстві основних політичних течій і водночас сприяти прискоренню політичної структуризації нашого суспільства.

Для нас це особливо важливо. У мене немає останніх даних щодо кількості політичних партій: 200 чи більше? Різниці між ними практично ніякої. У чому їх специфіка – з’ясувати непросто. Чимало з них практично не бере участі у виборах. До того ж, виборча система повинна сприяти стабілізації і структуризації суспільства. Зробити це непросто, бо постає питання і про поріг для проходження політичних партій у парламент, і про виборчі блоки. Все це потрібно якось узгодити.

Одним із завдань є також створення умов виборців, щоб вони знали, кого обирають, а також забезпечувати їм зворотній зв`язок із своїми обранцями. Змішана система виборів, на мій погляд, є ще недосконалою чи такою, що викликає запитання, тому що вона практично створює дві категорії депутатів із різним статусом, чого наша Конституція не передбачає. Я не знаю, наскільки це виправдано і з теоретичного, і з політичного боків.

Вирішити цю проблему в наших умовах дуже непросто. Ми схиляємося до того, що сприяло б суттєвому зменшенню негативів при проведенні парламентських виборів, проведення їх за пропорційною системою, з так званими відкритими списками. Така система виборів передбачає обрання депутатів у багатомандатному окрузі не більше 10 із кількості кандидатів від політичних партій, а також самовисуванців. Тоді виборці знатимуть, кого вони обирають, і, що важливо, – партії не втрачатимуть голоси, подані за їх кандидатів.

Мабуть, несправедливо, коли комуністична партія на виборах в одномандатних округах дістала підтримку близько 2 млн. виборців і не отримала жодного мандату по цьому напрямку в парламенті.

Чи погодиться теперішня влада визнати це сьогодні? Мені здається, що ми повинні наполягати і працювати у напрямі створення виборчого кодексу, який би уніфікував усі закони, які регламентують парламентські, місцеві та інші вибори, а також референдуми. Коли створювався кодекс, він мав дві частини: загальну і особливу. Остання визначала особливості парламентських, місцевих виборів тощо.

Це нам під силу. Але повторюю: це предмет політичної боротьби і саме ситуація в нашому суспільстві на час виборів буде визначати, чи підуть політичні партії на те, щоб погодитися на прийняття виборчого кодексу чи ні.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякуємо, Георгію Корнійовичу. До слова запрошується Валерій Карпунцов, народний депутат України, член депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка».

ВАЛЕРІЙ КАРПУНЦОВ, народний депутат України, член депутатської фракції політичної партії «Удар (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка»: – Вибачте, у нас представник також однієї з опозиційних партій Руслан Князевич поспішає. Якщо можна, надайте йому слово.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Будь ласка.

РУСЛАН КНЯЗЕВИЧ, народний депутат України, член депутатської фракції Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина»: – Дякую за люб'язність. Трішечки накладка з часом.

Шановні колеги, присутні! Наша політична сила сьогодні вперше бере участь у такого роду "круглих столах" і, відверто кажучи, основна мета мого перебування тут – заявити нашу позицію щодо тих питань, які ми маємо зараз на порядку денному в державі, а не тільки тих, які обговорюємо сьогодні. Не хотілося б, щоб ми зараз виключно теоретизували з цих проблем, дискутували довкола гіпотетичних ситуацій, а намагалися вирішити те, що ми маємо в найближчій перспективі, протягом наступного фактично місяця певні "домашні завдання", які перед нами поставив Євросоюз, і які ми маємо здійснити в Україні.

Серед тих питань, які залишаються невирішеними, одне з ключових – це питання вдосконалення виборчого законодавства. Я хотів би нагадати, чому це питання є нагальними для вирішення в Україні з точки зору Євросоюзу. Тому, що у нас були зовсім нещодавно, в жовтні 2012 року, вибори народних депутатів України, і за результатами цих виборів трапилася ситуація, коли в окремих одномандатних виборчих округах (вперше за українську виборчу історію) ЦВК відмовилася встановлювати результати виборів.

Думаю, що весь світ знає про це, адже всі заголовки тодішніх провідних каналів починалися із «картинки» в Україні, де спецпідрозділ міліції "Беркут" виступав основним суб'єктом виборчого процесу і фактично встановлював результати виборів по окремих одномандатних виборчих округах.

Саме через те Євросоюз погодився на ідею проведення в цих округах повторних виборів, зауваживши, що поки в самому виборчому законі не будуть усунуті ті проблеми, які призвели до проведення подібних виборів, точніше, до ситуації навколо проблемних округів, ми не можемо надалі миритися із станом виборчого законодавства, який існує в Україні.

Я нагадаю, що буквально на минулому сесійному тижні парламент призначив дату проведення повторних виборів у цих проблемних округах, йдеться про 15 грудня. Отже, вже з 15 жовтня фактично стартуватиме виборча кампанія. Тому ми наполягаємо на тому, щоб у Законі "Про вибори народних депутатів" (до встановленої дати виборів) були з’ясовані усі проблемні ситуації, які спричинили неподобство в цих одномандатних виборчих округах.

Які це проблеми? Насамперед від імені нашої політичної сили я наполягаю на тому, що зараз найважливіші проблеми, які нам нагально потрібно вирішувати з точки зору удосконалення виборчого законодавства, стосуються Центральної виборчої комісії. Це спільна позиція наших політичних сил. Але саме позиція Центральної виборчої комісії, яка прямо відмовилася виконувати свій конституційний обов`язок по встановленню результатів виборів в цих одномандатних округах, призвела до ситуації, яку ми спостерігали під час виборів народних депутатів України.

У Звіті місії спостереження ОБСЄ і Ради Європи йдеться про те, що вони в цілому оцінюють виборчі кампанії і виборчий закон, який був тоді прийнятий, досить позитивно, за винятком тих моментів, які трапилися вже в день голосування, і, що найголовніше, – в результаті підрахунку голосів і встановлення підсумків голосування.

Яким є нині вихід із колишньої ситуації? Той законопроект, який підготовлений Урядом в особі Міністерства юстиції, який зараз проходить експертну оцінку в європейських інституціях, на превеликий жаль, комплексно не розв’язує проблеми, яку потрібно вирішити у виборчому законодавстві України. Ми зареєстрували власний законопроект "Про внесення змін до Закону "Про вибори народних депутатів", де намагалися викласти те, як його треба удосконалювати.

Наші партнери по опозиції маю дещо іншу думку стосовно цього. Я вважаю, що настав час діяти, якщо ми справді хочемо і маємо намір, щоб у стінах парламенту невдовзі було прийнято зміни до виборчого законодавства шляхом консенсусу, як ми це мали не тільки коли приймався закон у минулому році, а навіть нещодавно, коли приймалася низка інших так званих євроінтеграційних законів. У нас немає часу більше зволікати, а потрібно йти тим самим методом, яким ми діяли нещодавно, коли створювалися на базі профільного комітету робочі групи, або в складі парламенту, і голосування за призначення виборів у п`яти проблемних округах. Це доводить, що ми можемо знаходити компроміси і консенсуси тоді, коли ми сідаємо за стіл переговорів і на фаховому рівні дискутуємо в середовищі між парламентарями в стінах парламенту.

Я вважаю, що нас намагаються відволікти від такої практики, тому що це єдиний блок законодавства, з приводу якого ми не можемо навіть підійти до ідеї створення такої робочої групи в парламенті. Ми б також хотіли продовжити дискусію і не обмежуватися тільки виборчим Законом "Про вибори народних депутатів", тому що ми зараз уже фактично напередодні інших великих виборів – виборів Президента України. Постійно відбуваються перманентні вибори до органів місцевого самоврядування. Є запитання і до Закону "Про Державний реєстр виборців", і це означає, що зараз напередодні саміту ми реально можемо спробувати удосконалити комплексно цілу низку виборчих законів, які перегукуються в кожному з виборчих законів.

Закон "Про вибори Президента" нагально потребує вдосконалення, тому що він морально застарів, бо в ньому говориться про іншу дату проведення виборів, ніж навіть передбачено в Конституції – остання неділя жовтня п'ятого року повноважень Президента України. І тому, якщо ми зараз відмовляємося і навіть теоретично хочемо до нього підходити – це означає, що ми будемо мати потому величезну кількість проблем. Я вже не кажу про права спостерігачів, формування комісій, кворум у роботі комісії, прийняття рішень комісії і про інші проблеми, які потребують розв’язання, і які ми мусимо з’ясувати за рік до початку виборчого процесу, як цього вимагають від нас європейські інституції.

На завершення своєї промови я хочу від імені нашої політичної сили сказати, що ми відкриті до розмови. Ми готові в будь-якому форматі, який буде запропонований, вносити свої пропозиції, на основі тих, які є в Уряді, на основі візій, які є у наших європейських партнерів, а також беручи до уваги наші пропозиції, які вже зареєстровані як зміни до законів про вибори народних депутатів, місцевих рад, Президента України, державного реєстру виборців, і найголовніше – стосовно ЦВК.

Ми вважаємо, що поки ми не вирішимо це питання і не забезпечимо паритетність у представництві влади й опозиції, ЦВК, яка нині очікує переформатування, оскільки закінчується строк повноважень більшості членів комісії, ми не зможемо говорити про об'єктивну і неупереджену позицію з точки зору організації виборів в Україні органу на найближчі 7 років, а саме такий є строк повноважень наступного складу ЦВК. Це строк, який буде охоплювати наступні дві виборчі кампанії: президентську та парламентську.

Ви знаєте, що нещодавно в парламенті мала місце колізія, коли виникла ситуація, із закінченням строку повноважень колишнього голови ЦВК, тоді опозиція була категорично проти того, щоб всупереч закону, який передбачає необхідність внесення пропозицій від політичних фракцій парламенту, було призначено нового члена ЦВК. В цій ситуації вдалося переламати ситуацію більшістю і призначити свого члена комісії всупереч закону.

Я думаю, що ми не повинні навіть теоретично надалі припускатися такої практики. Ми вже зараз можемо говорити апріорі про те, що якщо буде сформовано подібний однобокий із серйозним перекосом ЦВК, діяльність виборчої комісії породить ті самі проблеми, про які ми зараз говоримо, незалежно від того, про яку форму законодавства йдеться.

В Україні найбільша проблема і трагедія – це невиконання законодавства або його виконання в такий специфічний спосіб, який дає апріорі прерогативу чи перевагу тій політичній силі, яка контролює центральні і місцеві окружні, і дільничні виборчі комісії.

До того часу, поки це важливе питання не буде в Україні вирішено, решта дискусії довкола необхідності вдосконалення законодавства будуть наштовхуватись на практику його реалізації. Тому зараз ми маємо унікальний шанс до саміту, в стінах парламенту, проговорити ці питання, і я переконаний, що якщо буде добра воля з боку парламентської більшості, ми точно знайдемо консенсус, який задовольнить усі політичні сторони і буде підтриманий нашими європейськими партнерами.

Коли у минулому році був прийнятий виборчий закон за участю всіх парламентських фракцій, на табло з’явилося більше, ніж 300 голосів, це було апріорі надзвичайно позитивно сприйнято в Європі. Я думаю, що найважливіше, у тому числі з боку оцінки наших політичних партнерів на Заході, є те, щоб тут в Україні був політичний консенсус щодо правил організації і проведення виборів, які забезпечать наступну владу в Україні.

Поки ми таких правил не відчуватимемо або вони будуть прийматись без нашої участі, тільки нам нав’язуватись, говорити про те, що опозиція буде сприймати це як даність і відкрито голосувати за будь-які ініціативи, які нас не влаштовують і спрямовані всупереч волі переважної більшості українських виборців, ми їх не прийматимемо.

Ми готові буквально із наступного дня вже працювати в будь-якому форматі, забезпечувати будь-яке представництво, яке вас влаштовує, щоб у перспективі (протягом найближчих тижнів) мати той закон, який влаштує всі політичні сили.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую за виступ.

Представник блоку “Юлії Тимошенко” і “Фронту змін”, фахівець за галуззю “Виборчого законодавства і права” – Руслан Петрович Князевич. З присмаком великої політики виступ, але депутати такі: вони емоційні.

Звичайно, всі, хто тут Вас чув, погоджуються розпочинати роботу. Міністерство юстиції схиляється до думки про те, що потрібно отримати остаточні рекомендації від ОБСЄ і Венеціанської комісії. Вони будуть у нас найближчим часом. Це початок жовтня, наскільки я розумію, правильно? Початок жовтня. І маючи на руках остаточний документ, який буде схвалено самітом, треба сідати і виробляти свою позицію. Але на сьогодні, не врахувавши їх пропозицію, ми знову зіштовхнемося з тим, що якщо навіть буде консенсус з певних норм, які носитимуть технічний характер, бо не поділятимуться, наприклад, Венеціанською комісією. Тоді ми матимемо проблеми щодо реалізації завдань на Вільнюському саміті. Ви погоджуєтеся зі мною?

РУСЛАН КНЯЗЕВИЧ: – Погоджуюся, але я думаю, що було б абсолютно вірно, якщо б не тільки обмежувалися цими проблемами, бо є низка питань, які потребують удосконалення. Я думаю, що тільки європейські партнери будуть нам аплодувати, якщо ми знайдемо консенсус в українському політичному середовищі щодо доцільності їх розв`язання. Це було б найкращим виходом із ситуації.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Тоді "м`яч на вашому полі". Продовжуємо виступи від опозиції.

ВАЛЕРІЙ КАРПУНЦОВ, народний депутат України, член депутатської фракції політичної партії «Удар (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка»: : – Вітаю шановних учасників круглого столу! Від фракції партії "УДАР" і від партії "УДАР" хочу зазначити, що згідно розділу "Громадянське суспільство та держава", Програми політичної партії "УДАР" Український демократичний альянс за реформи Віталія Кличка, ми запроваджуємо та дотримуємося цінностей об`єднаної Європи. Це – захист прав людини, верховенство права і розвиток демократії. Ці принципи покладені в основу нашої політичної та законодавчої роботи.

Стосовно процесу кодифікації виборчого законодавства важливо відзначити, що 5 із 19-ти критеріїв ЄС для підписання угоди стосуються саме виборчих процедур. Одним із таких критеріїв є схвалення виборчого кодексу.

Удосконалення виборчого права Україною відповідно до вищезазначених критеріїв ЄС має два аспекти: це формально юридичний – ухвалення виборчого кодексу і змістовний – реалізація інших вимог ЄС щодо даного блоку.

Знаковим етапом у реформуванні виборчого права став дійсно експертний висновок Бюро демократичних інституцій та прав людини і ОБСЄ та Європейської комісії за демократію через право до Закону "Про вибори народних депутатів" та Закону "Про Центральну виборчу комісію", Закону "Про повторі вибори народних депутатів", про які вже згадував Руслан Петрович від 14-15 червня 2013 року.

Хочу відзначити, що деякі позиції, оприлюднені у висновку, враховані Міністерством юстиції. Це можемо стверджувати, виходячи із аналізу тексту, який розміщений на сайті Міністерства юстиції.

Але, незважаючи на це, Міністерство юстиції у своїй роботі щодо реформування виборчого права в Україні не взяло до уваги ключову рекомендацію Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛу, а саме: необхідність прийняття Виборчого кодексу, який покликаний забезпечити раціональне спрощення всього виборчого законодавства, його якісне вдосконалення й чітке та однозначне застосування. Саме ця умова унеможливлює фальсифікації результатів виборів, маніпулювання виборцями чи спотворення реального волевиявлення.

У згаданому висновку чітко виписано, що складність запропонованих законопроектів із питань виборчого права посилює потребу кодифікації всього виборчого законодавства в єдиному законі. Згідно позиції політичної партії "УДАР", Виборчий кодекс повинен бути прийнятий і мати єдині стандарти для проведення виборів в Україні. Стосується це безпосередньо запровадження пропорційної виборчої системи із відкритими списками для виборів народних депутатів України; мінімізації можливого фальшування результатів виборів, зокрема, використання при цьому адміністративного ресурсу; зміни принципів та порядку формування виборчих комісій та комісій із референдуму всіх рівнів (від дільничних до ЦВК); унеможливлення впливу на комісію, гарантування кожному із суб'єктів формування комісій квоти у її складі, яка має зберігатися протягом всього виборчого процесу, зокрема, у випадках дострокового припинення повноважень членів комісії; забезпечення справедливого розподілу керівних посад між членами комісії, що увійшли до складу комісії за поданням суб'єктів на їх формування; посилення ролі політичних партій у виборчому процесі, зокрема, наданні додаткових гарантій участі в такому процесі опозиційним партіям.

Крім встановлення єдиних стандартів для проведення виборів в Україні, Виборчий кодекс повинен стати ключовою гарантією стабільності виборчого законодавства України та унеможливлення його юридично необгрунтованої зміни напередодні окремої виборчої кампанії. З цією метою необхідно досягти політичного компромісу щодо необхідності надати майбутньому Виборчому кодексу характеру органічного цілісного закону в розумінні доктрини конституційного права країн Євросоюзу, тобто встановити вимогу щодо прийняття та внесення змін або скасування кваліфікованою більшістю від парламенту або не менше як дві третини.

Зважаючи на виступ Руслана Петровича, так символічно, Руслан, Олег та я, ми були представниками в ЦВК від наших політичних сил на останніх парламентських виборах, тому цілком поділяю ті тривоги і застереження, які Руслан Князевич висловив і стосовно Закону "Про вибори Президента", і зокрема, діяльності ЦВК, тому що, знаєте, маючи більшість в ЦВК, партія влади дійсно робила те, що хотіла. Але, маючи Голову, який все ж таки стояв на позиціях верховенства права, мав і має свій власний авторитет, ми отримали можливість висловити хоча б свою позицію, донести її публічно, і ми мали потрібні матеріали.

На жаль, подальша структуризація складу Центральної виборчої комісії, яка дійсно «вкрала» перемогу в 5-ти представників опозиційних партій в тих округах, позбавила мільйон виборців мати своє представництво в парламенті. Тому вона не може бути надалі форпостом для утвердження демократії в нашій державі.

Це запитання швидше до Давида Важаєвича. Єдиний можливий майданчик для успішної консолідації політичних сил і прийняття консенсусних рішень – це парламент. Нинішня наша зустріч присвячена кодифікації, тому є пропозиція, Давиде Важаєвичу, створити робочу групу, яка б обговорила питання, що стосуються саме Центральної виборчої комісії на базі Комітету ВР, який ви очолюєте.

Стосовно кодифікації виборчого законодавства і ухвалення Виборчого кодексу. Я поділяю, і наша партія, і наша фракція в парламенті, тривоги щодо необхідності пришвидшення прийняття цього документу. Виборчий кодекс, про який казав Григорій Корнійович, Юрій Богданович, він є грунтовним, вагомим, фундаментальним, навколо нього також можна було б згуртуватися і ухвалити цей документ. Ось така наша позиція. Дякую вам за надану можливість виступити.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую. У мене є запитання. Заявлений виступ представниці політичної партії “УДАР” – Наталії Агафонової.

ВАЛЕРІЙ КАРПУНЦОВ: – На жаль, Наталії немає. Ми рухаємось далі.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Хочу вам нагадати, що рішення про неможливість встановлення результатів голосування в 5-ти спірних округах приймалось Центральною виборчою комісією і його головою, якого я особисто і ви дуже поважаєте, одноголосно.

ВАЛЕРІЙ КАРПУНЦОВ:– У партій "УДАР" і "Свобода" немає своїх представників в ЦВК.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дмитро Шпенов, народний депутат України, член депутатської фракції Партії регіонів Верховної Ради України 7-го скликання.

ДМИТРО ШПЕНОВ, народний депутат України, член депутатської фракції Партії Регіонів у Верховній Раді України сьомого скликання : – Шановна Олено Леонідівно! Шановні колеги! Перш за все, хочу висловити від імені Партії регіонів та від себе особисто повагу всім, хто прийшов на цей "круглий стіл".

Радий, що після минулого зібрання інтерес до нашої дискусії не припиняється. Це не дивно, адже основним запитанням початку цього політичного сезону є євроінтеграція.

Як часто наголошує Партія регіонів, курс на впровадження євроінтеграційних цінностей України є незмінний. Минулого тижня Верховною Радою України було прийнято так званий Євроінтеграційний закон, в якому враховані рекомендації європейських інституцій щодо незалежності суддів та гарантів виконання судових рішень держави.

Прийняття таких законів України робить ближчою до панування демократії та наближає до правового суспільства. Тому тема нашої зустрічі є дуже важливою. Думаю, сьогодні ми не зможемо однозначно сказати так чи ні кодифікації виборчого законодавства України, але наш обмін думками та досвідом буде дуже корисним для всіх гостей круглого столу, а головне – для законотворців.

У своєму щорічному посланні до парламенту Президент Віктор Янукович зауважив, що нове виборче законодавство має відповідати політико-правовим стандартам Європи. Верховною Радою України було запропоновано працювати над створенням виборчого кодексу, який би дав змогу сформувати одну інфраструктуру виборчого процесу, привести до однієї форми більшу частину виборчих правил та процедур. Ми прагнемо прийти до уніфікованого закону і зараз маємо працювати з окремими нормами задля зміни не тільки їх форми, а головне – суті.

Законотворці та спеціалісти галузі ще знаходяться в пошуку правильності моделі виборчої системи. Мені це відомо з участі у роботі тимчасової спеціальної комісії з підготовки проекту Закону "Про вибори народних депутатів України".

Наприклад, за останні 5 років до Верховної Ради України було внесено понад 150 законопроектів, які повинні були змінити виборче законодавство. Серед них є і проекти виборчого кодексу, які навіть не розглядалися у Верховній Раді. Систематизація виборчого законодавства є процесом непростим і потребує науково-експертного аналізу щодо адаптації до українських умов. До того ж, аналіз зарубіжного досвіду із кодифікації свідчить: єдині європейські підходи до цього питання відсутні. Кожна країна з’ясовує це питання, виходячи із багатьох внутрішніх факторів. Такі кодекси є в небагатьох країнах Європи, наприклад, Бельгії, Польщі, Франції, а базовий Закон "Про вибори", який працює із спеціальними процедурними актами, прийнято в Нідерландах, Швеції, Іспанії.

Прийняття виборчого кодексу саме по собі не зможе забезпечити нам високі європейські стандарти у виборчому процесі, а певна уніфікація виборчих процедур законодавства може проходити без підготовки виборчого кодексу шляхом однакового регулювання близьких за змістом виборчих процедур, встановлення єдиних засад та принципів.

Нагадаю також, що кодифікований акт не менш захищений від внесених до нього змін, оскільки процедура однакова як для кодексу, так і для законів внесення змін. Але, звичайно, перевагою кодифікації законодавства є єдність врегулювання усунення протиріч та розбіжностей між актами, що вже існують, та уніфікація подібних процедур і процедур референдуму.

Хочу наголосити: ми розуміємо важливість кодифікації виборчого законодавства в майбутньому, тому сьогодні основним завданням вважаємо поліпшення змісту існуючого законодавства для досягнення високих європейських стандартів у виборчому процесі.

Дякую за увагу.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую, пане Шпенов.

До слова запрошується Олег Махніцький, представник Всеукраїнського об'єднання “Свобода”, член депутатської фракції Всеукраїнського об'єднання “Свобода” .

ОЛЕГ МАХНІЦЬКИЙ, народний депутат України, член депутатської фракції Всеукраїнське об’єднання “Свобода»: – Передусім хотів би зробити невеличку репліку про те, що в сьогоднішньому складі Центральної виборчої комісії від жодної опозиційної сили немає представника: немає представника від “Свободи”, від “УДАРу” і також немає представника від об’єднаної опозиції в її сьогоднішньому складі. Тобто на сьогоднішній день опозиція в Центральній виборчій комісії не представлена.

Щодо теми розмови. Всеукраїнське об'єднання “Свобода” повністю виступає за те, щоб привести норми вітчизняного законодавства, що стосується проведення виборів і референдуму, до євростандартів. Це стосується і виборчих процедур, і систематизації законодавства, а також виборчої системи.

Вважаємо за неприпустиму практику зміни виборчої системи, виборчих процедур і виборчого законодавства під окремі кожні вибори, під конкретну політичну силу, як це було в нас протягом вітчизняної історії. Ми маємо приклади того, що в Україні кожні вибори – це інша виборча система.

Я хочу нагадати, що відповідно до п. 7.1.2 резолюції 1755 Парламентської асамблеї Ради Європи функціонування демократичних інституцій в Україні від 4 жовтня 2010 р. та п. 20 спільного висновку Європейської комісії “За демократію через право” та Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Бюро з питань демократичних інституцій та прав людини № 635.2011 щодо законопроекту "Про вибори народних депутатів України" від 17 жовтня 2011 року в Україні рекомендовано запровадити пропорційну систему на основі відкритих виборчих списків та ... регіональних виборчих округів.

Власне, ця позиція є однією із програмних засад і метою діяльності Всеукраїнського об'єднання “Свобода”.

Якщо говорити про українське виборче законодавство, то в ньому існує чимало проблем, які впливають на проведення виборчого процесу, на його результати. Передусім це стабільність виборчого законодавства, про що я вже сказав раніше.

Друге – це прогалини в законодавстві щодо проведення виборчих процедур, а звідси і неоднакове їх тлумачення, застосування правових норм, які регулюють проведення виборів і референдуму.

Ці проблеми породжують дві причини. Перша – несистематизоване українське виборче законодавство. Друга – те, що воно є нестабільним.

Вважаємо, що українське виборче законодавство і практика – їх проблемою є відсутність власне систематизації виборчого законодавства, що зумовлює неефективність його реалізації і пізніше вже йдуть зловживання під час самого виборчого процесу. Ці зловживання виникають власне внаслідок прогалин в законодавстві.

Крім того, перед кожною виборчою кампанію, як я вже сказав, постійно змінюється виборче законодавство. І це породжує ряд таких проблем. Законодавчі акти часто містять суперечливі норми. Наступне – зміни вносяться непродумано, керуючись ситуативною вигодою для окремих політичних сил.

В законодавстві немає уніфікованого підходу до технічних питань, пов`язаних із процедурою голосування. Неузгодженість законодавства відкриває можливості для політичної корупції. На нашу думку, прийняття Виборчого кодексу, який врегульовуватиме всі виборчі процедури та механізми, дав би можливість усунути вказані проблеми та забезпечив стабільність виборчої системи в Україні. При цьому ми вважаємо, що у виборчому кодексі повинно бути зосереджено регулювання правовідносин, що стосується і проведення всіх видів виборів, і проведення референдуму також, норм, які стосуються діяльності ЦВК, а також Державного реєстру виборців. При цьому я абсолютно підтримую свого попередника Руслана Князевича, який доповідав про те, що ЦВК повинна утворюватися на паритетних засадах, і в ній повинні бути представлені рівномірно представники всіх політичних сил, які є в парламенті.

Проте просто систематизувавши виборче законодавство, проблема не буде повністю знята . Ми вважаємо, що для гарантування забезпечення стабільності виборчої системи потрібно передбачити особливий порядок внесення змін до Виборчого кодексу, що дозволить убезпечити віднесення непередбачуваних та непродуманих змін до виборчого законодавства. І, таким чином, вважаємо, що прийняття Виборчого кодексу – це нагальна внутрішньополітична потреба, без прийняття якого неможливим є наближення вітчизняного виборчого законодавства до загальноприйнятих європейських норм.

Хочу також повідомити, що Всеукраїнське об`єднання "Свобода" є відкритим для співпраці з метою приведення українського виборчого законодавства до євростандартів. Як сказав Руслан Князевич, що одним із таких способів, щоб реалізувати цю співпрацю, є створення шляхом прийняття рішення в парламенті тимчасової слідчої комісії, як це вже було у вітчизняній парламентській практиці. Дякую.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую пану Олегу Махніцькому. Нагадаю, він представляє Всеукраїнське об'єднання “Свобода”.

Нарешті ми вислухали представників всіх парламентських фракцій. Всі вони переконані, що виборче законодавство у нас непогане, в тому числі і тому, що дало змогу цим шанованим особам бути в цій залі. Але воно характеризується несистемністю, нестабільністю, політичною вмотивованістю, з прогалинами і реалізується з низьким рівнем правосвідомості і з великими проблемами в правозастосуванні. Правильно?

І всі представники фракцій, як один, заявили, що готові невідкладно розпочати процедуру гармонізації та чи або невідкладно з’єднати всі зусилля у спеціальній комісії, безумовно, тільки на площадці Верховної Ради для того, щоб розпочати процедуру гармонізації чи навіть кодифікації.

Знайомі слова і дуже приємні, але є людина в залі, яка знає на сьогодні, чому це не сталося, коли це станеться і чим серце заспокоїться. Тому до слова я запрошую Голову Комітету Верховної Ради з державного будівництва та місцевого самоврядування – Давида Важайовича Жванію.

Давиде Важаєвичу, скажіть, будь ласка, так чому ж досі при повному консенсусі немає гармонізованих процедур, виборчих кодексів і інших питань, які полегшли б ситуацію з виборами в нашій державі?

ДАВИД ЖВАНІЯ, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування : – Благодарю вас.

Я хочу всем выразить благодарность, что позволили нам участвовать в «круглом столе», ведь он и посвящен одной из самых наболевших проблем, которая обсуждается уже в украинском обществе и парламенте не один год.

Все знакомые лица, почти все принимали участие во всех "круглых столах", организованных и комитетом. Я в избирательном праве, господин Юрий Ключковский не даст соврать, почти с 2000-го года, и прошел этапы всех возможных обсуждений на разных площадках. И прекрасно, что такая площадка сегодня нам предоставлена Министерством юстиции в рамках того законопроекта, который готовится с нашими уважаемыми коллегами с ОБСЕ, Советом Европы, Венецианской комиссией. Опять же благодарны за то, что вы принимаете такое активное участие в этой работе.

В комитет у нас поступают все законопроекты от всех возможных инициативных групп, имеются в виду депутатские, фракционные, парламентские и министерские, и мы будем опять же достаточно открыто обсуждать все эти проблемы. И я хочу вам сказать, что это правда, что все абсолютно работают – и министерства, и оппозиция – в рамках тела законопроекта, которое существует в Украине, вносятся поправки для того, чтобы, прекрасное высказывание господина Биссона, гармонизация, а не кодификация. Она абсолютно четко подходит к той ситуации, в которой мы сегодня находимся, и все работают в рамках именно гармонизации, потому что если посмотреть, там, где существует кодекс, не все страны являются демократичными. Нельзя сказать, что в Казахстане в таком формате проходят выборы, или в том же Азербайджане, я уже не говорю о Туркменистане.

Поэтому от самого названия ничего не меняется. Речь идет о гармонизации, приведении в соответствие и реструктуризации всех трех законов о выборах, которые сегодня в теле. Все эксперты признают, что они в принципе не есть плохие. Их нужно просто привести в соответствие. И все усилия нацелены, естественно, на это. Абсолютно правильно высказался господин Крючков, я коммунистов не очень поддерживаю, но в этом – да, что в любом случае этот консенсус, который должен быть в конечном итоге найден в парламенте.

Поэтому дискуссия на площадке парламента обязательно состоится. Сегодня идет дискуссия между фракциями, какая форма дискуссии будет проходить. Тут были высказаны предложения, чтобы в рамках профильного комитета был создан дискуссионный пул, имеется в виду где бы мы смогли вырабатывать консенсус до уже принятых решений в комитете. Поэтому мы с удовольствием будем подключаться, если будет ваше поручение, потому что это поручение должно исходить от политических сил и в конечном итоге от Главы Верховного Совета.

Второе предложение, которое часто звучало в парламенте, – это то, чтобы создать отдельную рабочую группу, вне комитета. Я тут хотел бы вам порекомендовать не делать этого, потому что отдельно созданная рабочая группа просто не имеет даже секретариата, поэтому это формальная группа. У комитета есть прекрасный Секретариат, который может профессионально работать со всеми документами, предложениями, которые от вас будут поступать, обрабатывать их. Для этого он и существует в рамках Верховного Совета, и комитет готов для этой работы.

Хочу подчеркнуть, что все документы приняты консенсусно, к сожалению, после реализации обсуждаются. Я всегда говорил, что очень много зависит от человеческого фактора, от культуры проведения выборов и от самой ситуации в государстве, потому что, когда мы принимали Закон "О выборах в парламент", по которому мы провели выборы, считалось, что этот закон максимально вылизан и вычищен, он был компромиссный.

Но возникли по нему шероховатости. Тут закон можно шлифовать сколько угодно. Тут нужно еще говорить о культуре проведения выборов. И еще один важный вопрос, о чем, опять же Дон Биссон очень грамотно высказал свое мнение, для того, чтобы юридическая составляющая, имеется в виду ответственность после проведения выборов, была в рамках Закона "О выборах", чтобы это был гармоничный документ, который бы все-таки дал толчок, дал возможность, и формирование этой культуры выборов, чтобы была ответственность участников выборов четко выписана в Законе "О выборах" о качестве и частоте проведения этих выборов.

Я буду краток, не буду занимать вашего драгоценного времени, я хочу вас заверить, что комитет работает в рамках деполитизации, максимально работает в системе экспертного анализа, почти все члены комитета и наши уважаемые эксперты, которые являются официальными экспертами комитета, ... тут очень много наших представителей – они с удовольствием будут рассматривать все возможные законопроекты, которые будут поступать в комитет и давать по ним свои рекомендации, а также искать консенсус, быть одним из участников поиска консенсуса уже в парламентском зале, имеется в виду между парламентскими фракциями и партиями.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую, Давиде Важаєвичу.

Юрій Барабаш, проректор із навчальної роботи, завідувач кафедри конституційного права Національного університету "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого", член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор.

ЮРІЙ БАРАБАШ, проректор з навчальної роботи, завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»: – Дякую передусім за можливість взяти участь, по-друге, за організацію цього круглого столу для експертного середовища.

Я насамперед хотів би сказати декілька речей, які пов`язані, звичайно, з кодифікацією, але дещо виходять за межі сьогоднішньої дискусії, попри те вже були предметом аналізу, зокрема, тон задав пан Дон Біссон, говорячи не тільки про гармонізацію, але і про стабільність виборчого законодавства.

Я маю честь разом із В`ячеславом Леонідовичем та Ігорем Олеговичем представляти комісію з питань забезпечення народовладдя Конституційної асамблеї, і хотів би зупинити вашу увагу на тих напрацюваннях, які на моє глибоке переконання торкаються безпосередньо сьогоднішньої проблематики.

На попередньому засіданні ми ухвалили проект концепції – зміни до Конституції, якими передбачається така інституційна гарантія стабільності виборчого законодавства як прийняття закону, що регламентує питання виборчого права кваліфікованою більшістю і неможливістю внесення змін до нього менш ніж за рік до дня проведення голосування.

Звичайно, ми керувалися зарубіжним досвідом і керувалися рекомендаціями самої Венеціанської комісії. Є багато нарікань щодо цієї пропозиції, зокрема, перше і ключове – це стосується того, що надмірно широка ця гарантія, оскільки сама Венеціанська комісія закликає гарантувати лише стабільність територіальної організації виборів у системі виборчих комісій і власне самої виборчої системи.

Поки ми не дійшли в рамках Конституційної асамблеї згоди стосовно фіксування на рівні Конституції типу виборчої системи, я думаю, що це не буде в остаточній редакції проекту внесення змін до Конституції, але принаймні на декілька речей, пов’язаних з цим, я хотів би звернути увагу.

Звичайно, порушене сьогодні Міністерством юстиції питання щодо кодифікації має й іншу площину, а саме – це питання розпорошення предмету виборчого законодавства. Якщо Ви пам’ятаєте, Олено Леонідівно, працюючи під Вашим керівництвом у робочій групі Президента, ми тоді вирішили принципове питання, а саме – виведення територіальної організації виборів за межі виборчого процесу. Тоді, правда, була пропозиція, яка не залишилась в остаточній редакції закону, саме те, щоб прийняти окремий Закон про територіальну організацію виборів і референдуму.

На сьогодні це питання ще відкрите. Я можу наводити й інші приклади, які пов’язані з тим, що сьогодні виборче законодавство не має, так би мовити, власного уніфікованого предмету з точки зору зосередження або відповідності назви закону тим питанням, які повинні ним регламентуватися.

Повертаючись до питання стабільності виборчого законодавства. Сьогодні вже неодноразово шановні депутати говорили про те, що цей Закон "Про вибори" недосконалий, але принаймні цій нестабільності або введення такої інституційної гарантії обумовлено тільки питаннями вироблення усталених виборчих практик і процедур, але й забезпечення нормальної нормативної техніки. Юрій Богданович достатньо вдало у всіх публікаціях фіксував положення чинного виборчого закону, зокрема стосовно того, який має бути кворум при прийнятті рішення, чи потрібно писати прізвище кандидатів в депутати в бюлетні за пропорційними списками тощо, воно прямо не витікає з норм закону. Але в даному випадку навіть питання розгляду виборчих спорів, які регламентуються і виборчим законом, і Кодексом адміністративного судочинства, може викликати на практиці відповідну дискусію.

Я з цього приводу хотів би сказати про різні тлумачення і розуміння категорії закон на рівні Конституції, оскільки ви знаєте, що принаймні 48 разів згадується в основному законі це поняття, позиція суддів адміністративних судів, принаймні, відносно того питання, яке стосується права на мирні зібрання, там передбачено, що обмеження щодо реалізації права визначається судом відповідно до закону.

Ми весь час говоримо, і в студентській аудиторії, і в експертному середовищі, що закону такого немає, водночас судді адміністративних судів кажуть: "Стривайте, все в порядку. Є Кодекс адміністративного судочинства, який регламентує процедуру".

Тобто я веду до того, що питання кодифікації має безліч своїх граней. І на сьогодні вельми корисний для самої Конституційної асамблеї будуть рекомендації цього круглого столу, оскільки я чітко розумію, що без фіксації моментів уніфікації питань виборчого права введення такої інституційної гарантії не дасть тієї користі, яку ми від неї очікуємо, оскільки, наприклад, чинна стаття 77 передбачає, що порядок проведення виборів регулюється законом. Однак ми бачимо вже сьогодні, безліч разів про це говорили, що це питання регулюється не одним законом, а сама категорія "закон" розуміється в широкому сенсі.

Тому, підсумовуючи, я хотів би сказати, що питання кодифікації, дійсно, це не тільки відповідний вид систематизації, гармонізації і т.д., але це ще і важлива інституційна гарантія, якої сьогодні не вистачає в політико-правовій площині. Це забезпечення стабільності, що обумовлене необхідністю вироблення чітких виборчих практик.

ОЛЕНА ЛУКАШ :– До слова запрошується Владислав Федоренко, декан юридично-психологічного факультету Національної академії внутрішніх справ МВС України.

ВЛАДИСЛАВ ФЕДОРЕНКО, декан юридично-психологічного факультету Національної академії внутрішніх справ МВС України: – Дякую за запрошення та надану можливість працювати у постійних, я так думаю, робочих зустрічах, які організовуються Міністерством юстиції і присвячені удосконаленню виборчого законодавства.

Сьогодні ми почули багато позицій, які стосуються саме питання кодифікації виборчого законодавства, і більшість представників політичних сил, науковців, експертів вважають наявність виборчого кодексу гарантією стабільності виборчого законодавства, а дехто наголошує на тому, що це є і захист відповідних правовідносин і відповідним стандартам саме міжнародного виборчого права.

З першою позицією я повністю погоджуюся. Щодо другої, то я хотів би сказати, що вона є дещо дискусійною. Дійсно, у висновках і рекомендаціях Венеціанської комісії, Ради з демократичних виборів, ОБСЄ/БДІПЛ, інших міжнародних інституцій щодо актів вітчизняного виборчого законодавства та конституційної реформи неодноразово висловлювалися саме побажання щодо розробки і кодифікації виборчого законодавства. Можу назвати, не перераховуючи, це – 2010 рік, 2012-й, 2013-й, і зараз ми теж маємо можливість з ними знайомитися.

Хотів би сказати, що Україна вже має досвід саме розробки і розгляду Виборчого кодексу, про який я скажу пізніше. Разом з тим на сьогодні в Європі не існує чітко визначених стандартів щодо теорії та практики кодифікації виборчого законодавства.

Так, у європейському виборчому доробку дійсно зазначається, що стабільність закону є вирішальною для формування довіри до виборчого процесу, що саме по собі є життєвим для консолідації демократії. Але стабільність виборчого законодавства в жодних документах Ради Європи не ставиться в пропорційну залежність від кодифікації виборчого законодавства. До того ж, демократичність виборчого процесу в європейському демократичному доробку у галузі виборчого права пов’язується передусім саме з практикою реалізації виборчого законодавства. І тут і Давид Важайович говорив про те, що важливим елементом є правосвідомість, правова культура, правозастосовна діяльність, тому що по рівню виборчого законодавства, мені здається, що Україна далеко "не пасе" задні країни.

В доповіді про виборче законодавство та виборчу адміністрацію в Європі 2006 року говориться, що виборчі закони самі по собі не можуть гарантувати демократичні вибори. Демократичний характер виборів сильно залежить від обов’язку влади належно застосовувати виборче законодавство та зобов’язання інших зацікавлених осіб (виборців, кандидатів, партій, ЗМІ тощо) проводити демократичні вибори. Таким чином межі, до яких можливе вдосконалення закону, можуть мати позитивний вплив на виборчий процес, визначаються бажанням та спроможністю виборчої адміністрації та інших зацікавлених осіб дотримуватись і втілювати закони ефективно та безсторонньо.

Мені здається, це і є якраз така уніфікована позиція саме міжнародних інституцій, насамперед Венеціанської комісії, Ради з демократичних виборів, а також ОБСЄ тощо.

Також я хотів би зазначити ще, що в цій доповіді говориться про те, що уніфіковані чи ні деякі виборчі закони, між іншим, здаються занадто деталізованими і часом навіть зарегульованими. З цією проблемою ми теж стикнулися при розробці кодексу, оскільки я також брав участь у робочій групі, яка розробляла Виборчий кодекс.

І хотів би зазначити, що в цьому сенсі не хотілося б, щоб звучала така теза, що єдиною позицією міжнародним стандартам демократичного законодавства є його кодифікація. В даному випадку, я вважаю, що міжнародні експерти, і в міжнародних документах робиться більш тонкий розвір. Якщо ми прочитаємо всі документи, використовується дуже влучна категорія – виборчий закон, незалежно від того, чи він кодифікований, чи він знаходиться у декількох нормативних актах.

Щодо практики. Справді, сьогодні понад 20 європейських країн мають виборчі кодекси. Я хотів подякувати за можливість ознайомитися з таким ретельним аналізом, який Олена Чебаненко нам надала. І хочу сказати, що відбувається динаміка збільшення кодифікованих актів у різних країнах Європи. Так, у 2010-2013 роках тільки в Болгарії, Вірменії, Македонії, Польщі, Туркменістані були прийняті кодекси.

Але хотів би навести цитату польського вченого Бурковського, який говорив про кодекс, який був прийнятий у Польщі у 2011 році. Він говорить, що законодавець значною мірою примножив регулювання чинного виборчого законодавства, меншою мірою приділяючи значення впровадженню принципових реформ. Тобто в даному випадку кодекс не є універсальним інструментарієм для вдосконалення виборчого законодавства, він фіксує певний рівень цього законодавства на нормопроектному рівні.

Зазначу, що Україна також має власний досвід кодифікації виборчого законодавства. У квітні 2008 року була створена робоча група Верховної Ради України, співголовами якої були Юрій Богданович Ключковський, присутній, і народний депутат Гриневецький. По факту більше Юрій Богданович Ключковський.

І я хочу сказати, що за 2008-2009 роки, було розроблено проект Виборчого кодексу, який був як законопроект направлений до Верховної Ради від 14 вересня 2009 року. І Європейська комісія «За демократію через право» на її 85-му пленарному засіданні дала загалом позитивну оцінку, хоча було багато зроблено зауважень. І врешті решт у резолютивній частині було зазначено, щоб зобов’язати українську владу реформувати виборче законодавство та прийняти Виборчий кодекс та рекомендувала Президенту України створити робочу групу з виборчого законодавства, що мала також включити опозиційні партії та громадянське суспільство.

У 2010 році була така група створена, і вона працювала. Були певні напрацювання і позиції, які залишаються на сьогодні.

Завершуючи, я хотів би сказати, що Україна на сьогоднішній день має досвід створення Виборчого кодексу. Це дійсно була цікава робота, яку не хотілося б робити даремно, це фундамент, певна платформа. Ми всі, більшість із присутніх тут, були членами цієї робочої групи. Ми подорослішали у виборчому праві, принаймні на декілька років під керівництвом Юрія Богдановича. І я думаю, що ці напрацювання зможуть продовжуватись далі.

Тепер хотів би сказати, що дійсно ідея прийняття якнайшвидше Виборчого кодексу є досить контраверсійною. Вона має свої “про”, вона має свої “контра”. Щодо “про”, то я хотів би зазначити, що прийняття, саме розробка нового кодексу, і це переконала робоча група, вона дозволяє випрацьовувати нову філософію виборчого процесу.

Хотів би сказати, що уніфікація виборчого законодавства дозволяє не тільки уніфікувати процедури, а й уникнути подвійних, а подекуди і потрійних стандартів щодо одних і тих же процедур. Я хотів би сказати, що це також можливість оптимізувати дещо, на мою думку, громіздку систему управління виборчим процесом.

Разом з тим щодо "контра" я хотів би сказати, що ми зіштовхнулися при кодифікаційних роботах з тим, що іноді неможливо на практиці уніфікувати абсолютно всі процедури. Кожен вид і тип виборів має свою філософію, яку дуже важко загальним аршином виміряти.

Хочу також зазначити, що у нас виникло питання врегулювання в кодексі референдумів. Були різні позиції: "контра", "про", я до цього не повертаюся, але це питання теж відкрите – чи будуть предметом цього кодексу референдні правовідносини.

І найголовніше – це час. Якщо треба створювати дійсно реалістично новий кодекс, якісний кодекс, його потрібно, по-перше, створювати на якісному законодавстві, до якого ми тільки доходимо, по-друге, це процес, який полягає десь один, два роки, не менше, при інтенсивній роботі. Звичайно, до Вільнюського саміту його встигнути неможливо, якщо ми говоримо про якісний продукт.

Резюмуючи, я хотів би сказати, що, очевидно, розробка та прийняття Виборчого кодексу є таким мега-трендом сьогодні в Європі. Очевидно, це є бажаний процес. Але кодифікацію не можна ототожнювати, тим більше, підмінювати саме вдосконаленням виборчого законодавства. І в цьому сенсі я хотів би тут приєднатися до почутої позиції Давида Важайовича Жванії про те, що дійсно Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування має такий потенціал і серед депутатів, і серед експертів, щоб запустити, можливо, роботу на перспективу.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Слово мав Владислав Федоренко – декан юридично-психологічного факультету Національної академії внутрішніх справ МВС України.

До слова запрошується Голова Представництва Євросоюзу в Україні Ян Томбінський.

ЯН ТОМБІНСЬКИЙ, голова представництва Європейського Союзу в Україні: – Дуже дякую, Я переключуся на англійську, якщо ви мені дозволите.

Шановна пані Міністр, друзі, колеги, представники різних політичних партій, експерти, експерти також Венеціанської комісії! Дуже дякую за цю зустріч сьогодні. Я також подякувати Вам, пані Міністре, за те, що Ви взяли ініціативу, щоб організувати таку дискусію, присвячену поліпшенню виборчого законодавства.

Ми як делегація ЄС, дуже сильно хотіли б, щоб ця дискусія була якомога більш охоплюючою, якомога більш прагматичною. Але ми тільки спостерігачі. Це має бути тільки під егідою українців, української держави – те, що хочуть під егідою українських виборців у рамках якості української демократії, процедура голосування, результати голосування – це ключове для розвитку цього суспільства.

Тому виборче законодавство є предметом такої уваги країн- членів ЄС, те, що ми хочемо і сподіваємося, відбудеться у Вільнюсі підписання Угоди про Асоціацію. Тому це питання є питанням довіри – довіри щодо того, що всі процедури будуть витримуватися, будуть гарно функціонувати. Цього вимагають і потреби українських громадян, якості українського життя. І реалізація Угоди про асоціацію, як і переговори, це не питання тільки для одного Уряду, для одного Президента чи одного парламенту. Це буде довгострокова перспектива. Ми орієнтуємося на перспективу.

Як уже говорилося за цим "круглим столом", це якість, стабільність та певного роду прозорість законодавства. Жоден виборець не є професором у праві. Як зробити цю систему голосування зрозумілою для звичайних простих громадян? Тому й називається Виборчий кодекс. Якщо ми ці правила, процедури, є певна гармонізація цих правил, це також допоможе громадянам бути ознайомленими з усіма правилами. І це буде просто зрозуміти. Складно, якщо є різні правила для різних видів виборів. Я знаю про всі проблеми в Україні, тобто я знаю, що визначення виборчий кодекс не існує на сьогодні в українському законодавсті та кодекс не відрізняється юридичною силою від інших законів. Він відрізняється від звичайного права, але відчуття дати громадянам можливість зрозуміти у той час, як усі ці виборчі процедури вирішуються на президентських, парламентських, місцевих виборах, як усі ці процеси проводяться, як вони організовуються, як знати, що є якісь певні особливості між ними.

Вибачте, що я запізнився, не був на початку цього обговорення: в мене були інші обов’язки – треба було брати участь у ще одному заході. Участь у цій дискусії – це відчуття нашої потреби, наполягання, щоб мати цей об'єднаний набір правил, гармонізований. Тоді ми таким чином просвітлюємо, навчаємо громадян.

Один із ключових меседжів, чим ми займаємося тут і що ми б хотіли передати як послання – ми не тільки маємо фокусуватися на виборцях, ми маємо фокусуватися також на громадянах. Громадяни – це гарно освічені виборці. Виборці можуть змінювати свої рішення, але громадяни краще готові, найкраще підготовлені виборці.

Питання усіх виборчих процедур – це один із основних елементів, щоб навчати громадян, і ми маємо зосереджуватися на цьому понятті громадянства.

Також є питання, я не хочу, щоб воно пропускалося в рамках цієї дискусії, – це питання про референдум. Багато було випадків поговорити про це. Але якщо референдум має таке величезне значення, вагу, то він проводиться, і це передбачено в Конституції, що законодавча влада реалізується людьми, парламентом. Референдум має своє місце в українській конституційній системі. Правила, як проводиться такий референдум, також мають значення. Ми маємо звернути увагу не на тему самого референдуму, а на те, як саме виписані всі необхідні рамки та процедури щодо його проведення. Тому пропонував би також включити питання референдуму до обговорення.

Я не буду говорити багато про це, тому що я не є експертом із винайдення виходів із таких ситуацій. Дуже важливий аспект із пошуку різних розв’язань таких питань. Я впевнений, люди більше знайомі з цими питаннями. Але політичне відчуття мати не тільки процес, але і також результати, щоб результати мали бути. Знову ж таки, немає ідеальних рішень в усьому світі, але це рішення є таке, яке дають механізм для реалізації демократії в Україні. Це буде мати величезне значення для нас.

Я дуже радий, що такий зразок дискусії, цей всеохоплюючий процес, щоб усі були за столом, це вже гарна платформа для поліпшення не тільки процесу, але й якості права. Це також є спільним розумінням за столом, що має бути поліпшення в законодавстві.

Питання: як знайти баланс між якістю та швидкістю дій? З європейської точки зору ми очікуємо деякі невідкладні заходи, що мають вжиті у близькому, щоб дозволити керівникам держав-членів Європейського Союзу підписати Угоду про асоціацію. Тобто я залишаюсь у дуже сильній надії, що у нас будуть усі елементи, які потрібні, щоб ми могли робити це.

Я завершую цими словами заохочення. Хочу подякувати Вам, пані Міністре, що Ви так активно націлюєте, багато часу приділяєте і свого власного, і з вашого щільного графіку часу, щоб брати участь, обговорити з усіма учасниками за участю наших експертів. Вдячний людям, які приходять, приїхали із-за кордону і присвячують свій час, щоб допомогти цьому процесу, яким чином законодавство виписується. Дякую!

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую. Ян Томбінський, голова представництва ЄС в Україні.

До того, як я хотіла б оголосити перерву і запросити всіх на каву-брейк за межами цього залу, я хотіла б запитати: чи не заперечують особи, які брали участь в дискусії, щоб стенограма їх виступу розміщувалась на сайті Мін'юсту для можливості використання науковцями або тими, хто не зміг сьогодні бути, а також подальшого обговорення, як це було і минулого разу?

Немає таких заперечень? Немає. Бо зараз відбувається стенографування. Тоді смачної кави і зустрічаємося о 12-й. Дуже прошу не запізнюватися, бо розпочинаємо виступи зі слів Ю.Ключковського, що завжди хвилююче.

ПЕРЕРВА

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Продовжуємо наш "круглий стіл". І зараз слово має Юрій Ключковський, президент Інституту виборчого права.

ЮРІЙ КЛЮЧКОВСЬКИЙ, президент Інституту виборчого права – Дуже дякую за можливість висловитися тут, за запрошення.

Хочу сказати, що громадянське суспільство оцінює зусилля Мін'юсту щодо розширення діалогу на тему виборчого законодавства. Слухаючи дискусію, яка відбувалася перед тим, мушу зробити висновок, що політики значно більш прагматичні у своїх висловлюваннях, ніж, я сподіваюся, буде висловлено позиції представників громадянського суспільства і, до речі, представників науки.

Дуже важливо, що ця тема почала обговорюватися, бо після широкого обговорення внесеного до Верховної Ради проекту Виборчого кодексу в березні 2010 року протягом 3,5 років ця тема була покрита пеленою мовчання, я б навіть сказав замовчування. Тема кодифікації практично не обговорювалася на більш-менш серйозному рівні. Тому сьогоднішній захід я вважаю великим кроком уперед і надіюся, що він стане поштовхом до руху саме в цьому напрямі.

Ідея кодифікації виборчого законодавства не належить якимось конкретним політичним силам чи громадським організаціям. Перша ідея щодо кодифікації виборчого законодавства, принаймні перша згадка про це, яку знайшов в літературі, належить, світлої пам`яті професору Ю.М. Тодиці, і було висловлено ще в 1994 році.

Після цього ідею кодифікації пропагували представники школи світлої пам`яті професора В.Ф.Погорілка і багатьох інших наукових шкіл. Перші практичні кроки були зроблені у 2000 році, тоді це робив Комітет виборців України, пізніше, у 2003 році, двоє народних депутатів Жовтяк і Віталій Шевченко, а перші рекомендації міжнародних організацій і ОБСЄ/БДІПЛ та Венеціанської комісії з`явилися, починаючи з 2002 року, тоді, коли українське виборче законодавство стало предметом широких дискусій, власне в контексті цих організацій.

Звичайно, треба погодитися з висловленою тут думкою представника ОБСЄ про те, що виборче законодавство в основному складається, базується на певних принципах і далі йдуть процедури їх реалізації. Насправді, ми розділяємо у виборчому законодавстві 4 складові, це власне, принципи виборчого права, виборча система, процедури позитивної реалізації цих принципів і процедури захисту від порушення.

І от, якщо подивитися на ці 4 складові, то легко побачити, що 3 з них достатньо природно повинні піддаватися уніфікації. Звичайно, залишається проблема виборчих систем, але це вже окрема проблема.

Які існують засоби уніфікації, засоби гармонізації? Насамперед, найпростіше – це уніфікація регулювання, нехай різних виборчих законів, так, щоб однакові процедури регулювалися однаковими нормами. На жаль, цього немає. Пов`язано це з дуже простими речами: різні виборчі закони приймалися у різний час, різними складами Верховної Ради і, так би мовити, під впливом різних політичних сил: президентський 2004 року зі змінами 2009 року, Закон про ЦВК 2004 року зі змінами 2007 року, "Про державний реєстр" 2007 року зі змінами 2009 року, Закон "Про місцеві вибори" 2010 року, Закон "Про парламентські вибори" 2011 року.

Звичайно, чекати однаковості політичних підходів до цих законів було б важко. Однак хотів би нагадати, що такі розходження у регулюванні однакових процедур мають достатньо негативні наслідки. Крім того, що вони створюють прогалини чи суперечності в законодавстві, так, наприклад, на найближчих президентських виборах, якщо нічого не виникне, нічого не буде змінено, і виникне проблема, як розуміти поняття постійних виборчих дільниць, передбачених Законом "Про вибори народних депутатів", якщо президентський закон передбачає утворення дільниць під час виборчого процесу.

Багато інших питань, які регулюються по-різному, приводять до того, що виникає явище виборчого фольклору. Громадяни, які приходять до виборчих комісій чи є просто активістами під час виборів, мають певні уявлення про те, як повинні регулюватися вибори, але ці уявлення дуже часто не відповідають чинному законодавству. Вони відповідають або змісту інших законів, або старих редакцій законів.

Тому в цьому відношенні сама лише уніфікація, до речі, спроба такої уніфікації була здійснена в 2004 році, тим не менше, така уніфікація сьогодні є достатньо утопічною як засіб гармонізації законодавства.

Інші підходи: систематизація, зведення в один систематизований збірник актів, до речі, ті, хто посилаються на французький Виборчий кодекс, повинні взяти до уваги, що він не є кодексом у нашому розумінні, це дійсно систематизований акт, систематизована збірка актів.

І, власне, найбільш радикальний спосіб – це кодифікація, зведення в єдиний нормативний акт, який є внутрішньо взаємоузгодженим. Предметом кодифікації нашого виборчого законодавства має бути дійсно саме виборче законодавство. На моє переконання, законодавство, що стосується референдуму, не треба сьогодні замішувати до предмету, який має регулювати Виборчий кодекс. Причин для цього багато, і я б назвав тільки деякі з них. В першу чергу, це те, що різними є суб'єкти виборчого процесу і суб'єкти процесу референдуму. По-різному слід регулювати формування комісій. По-різному повинна проводитися агітація. І навіть, чесно кажучи, якщо правильно регулювати референдум, то бюлетень на референдумі повинен виглядати принципово інакше, ніж на виборах. Якщо на виборах йде мова про обрання конкретної людини, то на референдум, як правило, повинен виноситися нормативний акт. І цей нормативний акт, проект нормативного акта має бути складовою виборчого бюлетеню – бюлетеню референдуму.

Тому дуже багато відмінностей, і принаймні наші спроби, які ми робили під час роботи над проектом Виборчого кодексу, показали, що кодифікації спільно з виборчим законодавством ці речі піддаються дуже погано.

Існує низка застережень проти кодифікації виборчого законодавства, і вже тут деякі з них висловлювалися. Я би їх поділив на 4 групи: змістовно-правові застереження, юридично-технічні застереження, політичні застереження й організаційні застереження.

Що стосується змістовно-правових застережень. Основним є твердження, яке дуже поширене, що кодифікації повинно підлягати усталене законодавство. Оскільки виборче законодавство у нас не усталене, а багато змін в ньому відбувається, то кодифікувати немає сенсу. Мені здається, що ситуація точно протилежна, оскільки зміни виборчого законодавства дуже часто мають політичне походження, то саме тому потрібно вживати додаткових заходів для того, щоб воно стало усталеним.

Законодавство, яке просто усталене, щодо якого немає проблем ні в його розумінні, ні в його застосуванні вже і не потребує кодифікації, в нього немає проблем. Навпаки, якраз із кодифікацією повинна бути пов’язана істотна новелізація відповідного законодавчого регулювання. І ця політика в Україні реалізована, я хотів би навести приклади.

Новий Цивільний кодекс України, прийнятий у 2001 році, здається, так? Абсолютно революційний, порівняно із тим Кодексом цивільним, який діяв ще з радянських часів. Це була принципово глибока новелізація цивільного законодавства.

Зовсім недавно був прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс, який теж принципово новелізував галузь, регулювання галузі. Це не було кодифікацією усталеного, незмінного, того, що було раніше, законодавства. І нарешті кардинальний приклад – це Кодекс адміністративного судочинства, який взагалі створив нову галузь.

Тому новелізація у процесі кодифікації – це не новина, навпаки – це достатньо закономірний процес.

Інше змістовне застереження стосується деталізації регулювання нашого виборчого законодавства, і його потрібно враховувати, звичайно, при кодифікації. Однак, я хотів би звернути увагу, що зниження рівня деталізації, можливості такого зниження обмежені.

По-перше, потрібно враховувати істотний правовий принцип, який полягає в обмеженні дискредитаційних повноважень органів влади, у нашому випадку виборчих комісій. Процедури реалізації виборчих всіх кроків повинні бути детально зарегульовані для того, щоб, власне, не було сваволі при їх реалізації. Приклад такої сваволі сьогодні наводився. Це рішення ЦВК по 5-ти округах – це класика свавільного незаконного, необґрунтованого правом рішення.

З другого боку треба пам`ятати про статтю 92 Конституції України, яка передбачає, що лише законом регулюється організація і проведення виборів в Україні, не підзаконними актами. І тому залишати прогалини в законі для того, щоб підзаконними актами їх заповнювати, це порушення Конституції.

Юридично-технічні застереження – як сконструювати кодекс, як його зробити технічно, що повинно бути спільним для всіх норм, а що повинно залишитися спеціальним. Це дійсно завдання, це предмет дискусії фахового рівня, і треба сказати, що ми його проходили, можливо, не все вирішили успішно. Багато існуючих кодексів виборчих у різних державах насправді не є кодексами, є просто зведеннями законів. Я б назвав приклад тільки Молдовський кодекс. У цьому відношенні, незважаючи на критику з боку професора Федоренка, який цитував професора Єжи Бучковського, якраз успіх Польщі у кодифікації є дуже показовим. Вони зробили хороший кодекс, можливо, недостатньо глибоко реформувавши, але … при цьому виборче законодавство, але це хороший документ.

Я б хотів нагадати, що навіть у наших північних сусідів - Російській Федерації - виборче законодавство є, якщо завгодно сказати, напівкодифіковане. Справа в тім, що там практично існує загальна частина кодексу, це Закон "Про гарантії виборчих прав громадян" і деякі інші деталі. Там зібрані всі ті норми, які дійсно є спільними для всіх видів виборів і навіть для референдумів.

Тому з точки зору юридичної техніки здійснити справжню кодифікацію українського виборчого законодавства можна. Я продемонструю приклад, як це зроблено. Чи це зроблено найкращим чином, я не знаю, але що це зробити можна, ми, я сподіваюся, показали. Звичайно, можна вдосконалювати далі це, можна виправляти ті помилки, які ми допустили. Але саме з точки зору можливості кодифікації цей проект отримав позитивну оцінку з боку Венеціанської комісії, за що ми щиро вдячні.

Звичайно, існують політичні перешкоди кодифікації, і серед них одна об'єктивна – незавершеність дискусії щодо виборчих систем в Україні. Я підкреслюю, це слово в множині, тому що йдеться не тільки про парламентську виборчу систему, а й про виборчі системи для різних виборів, які мусять бути різними у зв'язку з різною природою тих органів, які обираються.

Два роки тому виглядало, що існує повний суспільно-політичний консенсус щодо пропорційної системи регіональних відкритих списків у випадку виборів парламенту. Про це навіть було у Посланні Президента України в 2010 році ще до Верховної Ради 6-го скликання. Однак потім ця тема зникла з обговорення, і ви знаєте, була реалізована зовсім інша система – та система, яку багато дослідників, висококваліфікованих дослідників, кваліфікують як систему, яка поєднує всі недоліки як мажоритарної, так і пропорційної системи.

Однак існують проблеми з виборчими системами і на місцевих виборах – скажімо, чи за однаковою системою мають обиратися міська рада великого міста і сільська маленького села, чи однаково мають обиратися їх голови. Недаремно говориться про двотурову систему, дискутується двотурова система для виборів міських голів великих міст. Чи можемо ми застосовувати чинну чи навіть попередню виборчу систему для виборів обласних і районних рад, бо ці системи порушують їх конституційний статус як органів місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад, а не колектив мешканців району чи області.

Нарешті проблема виборів Верховної Ради АР Крим – це політичний орган чи це орган регіонального самоврядування?

Однак існує і суб'єктивна політична перешкода, яка вже тут теж звучала – не на часі, не тепер, давайте пізніше, зараз ще не будемо. Це острах, як правило, чинних, обраних посадових осіб і відповідних політичних партій щодо власного збереження: "Якщо щось зміниться, нам буде важче бути обраними".

На ці побоювання відповідь повинна бути дуже проста. На жаль, вона тут ще не звучала, тому я спробую її сформулювати. Над кодексом потрібно працювати вже, якщо ми хочемо, щоби він, скажімо, хоча би до 2016 року, перед черговими парламентськими виборами набрав чинності. Але, звичайно, робота над кодексом не повинна перекреслити зусилля щодо виправлення тих недоліків у виборчому законодавстві, які існують сьогодні і які були застосовані значно раніше, тому що вже через рік розпочнуться президентські вибори, а через 2 роки відбудуться місцеві вибори. А ці закони, меншою мірою президентський і дуже сильно місцевий, вимагають істотного вдосконалення.

Тому в цьому відношенні треба погодитися з думкою, висловленою, скажімо, Русланом Князевичем, що першочергові кроки не повинні бути перекреслені перспективною роботою над кодексом. Треба почати цю дорогу, треба позначити бажання рухатись у цьому напрямі. Дорогу осилить той, хто йде. Однак я хочу нагадати відому приповідку: “Якщо хтось хоче зробити – шукає засоби, якщо не хоче робити – шукає причини”.

От хотілося б, щоб ми перестали шукати причини і почали шукати засоби. І в цьому відношенні взаємоузгоджена дія парламенту, про що говорив Давид Жванія, Кабінету Міністрів, зокрема Міністерства юстиції, що засвідчується цим заходом, науки, громадянського суспільства, – це єдиний шлях, який дозволить від дискусії перейти до роботи. Це шлях суспільного, а не лише політичного консенсусу. І ось це дозволить нам дійсно дійти до тих європейських стандартів, дорогу до яких ми прагнемо розпочати у листопаді цього року.

ОЛЕНА ЛУКАШ – Дякую за увагу. Дякую за чудовий виступ. Я просто заслухалася, аж замріялась. Таке магічне враження завжди, завжди після виступу Юрія Богдановича. Я вважаю, що не тільки у мене.

До слова запрошується Денис Ковриженко, радник IFES з правових питань.

ДЕНИС КОВРИЖЕНКО, радник IFES з правових питань: – Перш за все, хочу подякувати Міністерству юстиції за запрошення і таку вже своєрідну традицію, продовження такого роду дискусій.

Тут в ході сьогоднішнього обговорення звучало досить багато аргументів стосовно як аргументів “проти” кодексу, так і аргументів “за”. На нашу думку, слід виходити з того, що, звісно, до листопада цього року кодекс не буде прийнятий. Але разом з тим, варто поглянути на ту ситуацію, яка існує зараз. Якщо порівняти три закони про президентські, парламентські і місцеві вибори, то ми можемо побачити, як мінімум, зробити такий точковий аналіз, вийде десь більше 130 пунктів, де спостерігаються суттєві відмінності, але обґрунтованих причин для таких розходжень немає, тобто це якраз про те, що говорили попередні доповідачі стосовно якихось базових принципів, які можуть бути покладені в основу такого звуженого кодексу, як це зроблено було, наприклад, в Російській Федерації, де прийнятий відповідний закон, який унормовує процедури проведення різних виборів і встановлює загальні засади їх проведення.

Друга проблема полягає в тому, що, насамперед, сьогодні дуже багато ми говоримо про кодекс, доцільність- недоцільність його прийняття, але насправді немає широкої суспільної дискусії стосовно багатьох базових питань, а це, насамперед, питання тієї ж самої виборчої системи. Шановні представники політичних партій, народні депутати України, багато хто сьогодні говорив про необхідність впровадження системи з відкритими списками, але, якщо навіть дійти до деталей, я пам`ятаю, «Опора» свого часу у 2011 році робила, так би мовити, готувала один із варіантів такої системи. У Виборчому кодексі так само відображений один із варіантів системи з відкритими списками. Якщо так вдуматися, подумати про деталі, то таких систем вийде насправді декілька десятків, тобто там різні модифікації за рахунок їх ускладнення, специфіки нарізки округів, етапів розподілу мандатів.

Якщо порівняти ті країни Європи, в яких на сьогоднішній день застосовується система з відкритими списками, то, мабуть, повністю дубльованих ідентичних систем ми не знайдемо ніде.

Між тим, дискусія стосовно систем якраз і не проводиться, і, на жаль, попередня робоча група, ми обговорювали свого часу Закон "Про парламентські вибори", але тоді був політичний консенсус стосовно змішаної системи і питання якраз відкритих списків було відсунуто на другий план. Тому, мабуть, така дискусія мала бути більш жвавою, я не знаю, в якому форматі, можливо, за участі, наприклад, ініційованої Міністерством юстиції, можливо, в стінах профільного парламентського комітету чи більш широкому форматі за участю, мабуть, представників громадянського суспільства для того, щоб виробити більш широкий консенсус стосовно системи, яка на сьогоднішній день є одним із складних питань, яке ускладнює кодифікацію виборчого законодавства і є таким каменем спотикання на шляху прийняття Виборчого кодексу.

Так само таких питань є дуже багато, тобто це й питання доцільності-недоцільності самовисування на тих чи інших виборах, долі закордонних виборчих дільниць і виборців, які там мешкають. У тому варіанті законопроекту, який оприлюднювався нещодавно Мін’юстом, ця проблема поки що вирішена не була. Тобто запропоновано закріпити той самий підхід, який застосовувався на останніх парламентських виборах 2012 р., коли виборці, що мешкають за кордоном, мали один голос, у той час як інші виборці - два.

Третій аспект, або специфіка існуючої ситуації, - це, насамперед, розкиданість або розпорошеність правового регулювання. Багато про це сьогодні вже говорили. Якщо порівняти виборчі закони, то ми можемо знайти подібні положення. Як приклад, це заборона здійснення агітації в зарубіжних ЗМІ. В одних законах – це одні статті, на початку розділу по агітації; в інших – це остання стаття, яка стосується обмежень. І більш такі яскраві приклади – це, наприклад, спроба регулювати порядок судового регулювання виборчих спорів на рівні закону, що спостерігається в законах "Про місцеві вибори", "Про вибори Президента", а в парламентському вже було враховано позицію, яку неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд стосовно необхідності судового врегулювання спорів на рівні кодексу, як це самим кодексом й передбачено.

Зрештою, питання референдуму побічно сьогодні зачіпалося. Але я б його так само відніс до глобальних питань, які, з одного боку, вже постали, або мають великий потенціал з'явитися на порядку денному, тобто ініціюються. Всеукраїнський референдум на сьогоднішній день і процедури, які там закріплені, не те що найменш недосконалому закону, яким я особисто вважаю Закон "Про місцеві вибори", не відповідають, це рівень законодавства десь середини 90-х років. Тому варто було б подумати так само над цим законом, як його, принаймні, процедурну частину, не кажучи вже про більш концептуальні речі, як можливість прийняття Конституції референдумом і т.д., варто було б врегульовувати.

Я хочу погодитися з думкою Ю.Б.Ключковського стосовно недоцільності, мабуть, врегулювання виборчим кодексом саме порядку проведення всеукраїнського чи місцевих референдумів.

Декілька слів я хотів би сказати про те, які ми бачимо подальші напрями роботи в цій сфері. Тобто насамперед варто говорити про те, що на основі цього короткого аналізу, про який я говорив, можна визначити ті принаймні технічні моменти і узгодженості, які в тих законах про вибори не викликають сьогодні таких палких політичних дискусій. Тобто загалом представлені в парламенті політичні партії незалежно від того, тієї частини спектру, який вони представляють, вони б з ними погодились.

Варто провести завдання мінімум – це принаймні узгодити ці закони для того, щоб вони в саме процедурних питаннях з тим, щоб ті, хто застосовують їх на практиці, а це і члени виборчих комісій, могли більш-менш орієнтуватись в масиві виборчого законодавства.

Другий напрямок – це проведення більш широкої дискусії, або дискусії, скажімо так, по якраз більш таких суттєвих глобальних питаннях, які на сьогоднішній день обійдені увагою. Говорити про змішану пропорційну мажоритарну систему, ніби їх 3, а реально систем близько 100, мабуть, якщо порахувати. І між цими 3-ма різновидами є різні, так би мовити, напівтіні, свої специфічні системи і т.д. Тому варто було б і суспільству знати, і політикам замислитись насамперед над тим, що є якісь альтернативи, альтернативні пошуки за межами цих 3-х систем, в яких ми постійно обертаємось.

Після того, як буде знайдено консенсус стосовно таких глобальних питань, мабуть, вже тоді або одночасно із вирішенням технічних питань, оскільки процес обговорення серйозних проблем не може відбуватись паралельно з обговоренням процедурних аспектів законів, варто якраз працювати над Виборчим кодексом, який загалом не є самоціллю і не є, звісно, захищеним від таких самих переглядів, як, наприклад, Закон “Про Державний бюджет” чи будь-який інший закон. Але він дозволяє значною мірою уніфікувати регулювання певних видів виборчих процедур і забезпечити зручність користування ним – це як мінімум.

На цьому завершую. Дякую за увагу.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую. Позиція Радника IFES Дениса Ковриженка.

До слова запрошується Ольга Айвазовська, голова правління громадської мережі “Опора”. Будь ласка.

ОЛЬГА АЙВАЗОВСЬКА: – Дякую. Перш за все дякую, що Міністерство юстиції почало проводити такі дискусії на своєму полі. Адже пам’ятаємо, що в червні перша велика дискусія щодо рекомендацій Венеціанської комісії відбувалася на стороні Європейської комісії.

Цей прогрес, я сподіваюсь, не завершиться листопадом – самітом, який, ми всі дуже сподіваємось, пройде і буде відповідати очікуванням більшої частини суспільства. Але тим не менше, виборчий процес є постійною проблемою в Україні, так як вибори відбуваються часто, і це добре. Але вибори часто відбуваються за законодавствами, які є не настільки позитивні.

Будучи представником організації, яка має скоріше практичний досвід і в меншій мірі теоретизує ряд проблем, хотілося б сказати про наступне. Перш за все, якщо є політична воля, є розуміння з боку представників парламенту щодо того, що виборче законодавство потребує систематизації і кодифікації, потрібно створити план першочергових заходів, результатом якого намітити кроки, терміни і заходи, в рамках яких розроблено, підготовлено, продискутовано основні процедурні політичні питання, які стосуються кодифікації. Тобто без подібного плану, на жаль, подібні дискусії можуть завершитися виключно приємною атмосферою або обговоренням на майданчику, на якому мають можливість зустрітися політики і громадські діячі та засоби масової інформації, не більше.

Тобто є пропозиція з боку громадських організацій розробити цей план першочергових заходів, можливо, як через комітет, за участю комітету, так і за участю Міністерства юстиції як структури і організації, яка представляє в даному процесі виконавчу гілку влади.

Якщо говорити про кодифікацію, чи це "рожева" мрія, чи це те, що цілком можна досягти, знову ж таки, якщо парламент не поставить собі за ціль до кінця цієї каденції прийняти Виборчий кодекс, я думаю, що в новому скликанні ця дискусія почнеться заново. Тобто ми розуміємо, що цій дискусії вже 15 років, і знову ж таки, або парламент 7-го скликання буде йти до конкретної цілі, або ми будемо рухатися, на жаль, по колу. Це пропозиція до парламентарів.

Щодо питання незавершеності дискусії про виборчу систему. Із свого досвіду, нехай він не є настільки великим, але тим не менше, повноцінної і якісної дискусії щодо виборчих систем не було, принаймні протягом останніх років. І це є негативна практика, так як питання кодифікації, знову ж таки, політично впирається саме в це питання. Якщо не буде досягнуто політичного консенсусу або порозуміння між зацікавленими сторонами, які є не тільки представниками парламентських партій, відповідно кодифікація залишиться, знову ж таки, довготерміновою метою, яка не буде реалізована, як мінімум до 2017 року.

Тут лунали тези щодо того, що Виборчий кодекс не є панацеєю, і за рахунок кодифікації виборчого законодавства неможливо провести демократичні вибори. Я думаю, що ні учасники, ні загалом люди, які мають відношення до організації виборів, не є такими романтиками, що сподіваються, що виключно за рахунок кодифікації можна забезпечити демократію як мінімум в інституції виборів. Але тим не менше якісне законодавство, незалежна судова гілка влади, громадянське суспільство, навчені й вмотивовані члени виборчої комісії, організатори виборів – це ті основні складові, які можуть сприяти цьому.

Тому відкидати кодифікацію як один із інструментів або засобів до організації повноцінних виборчих кампаній, що відповідають міжнародним стандартам, не можна.

Громадські організації, зокрема представлені тут, які виступають у цьому блоці, підготували законодавчий порівняльний аналіз 3-х основних законів і невідповідності основних процедурних, організаційних статей в них. Насправді дійсно є дуже багато тактичних абсолютно неполітичних питань, які можуть бути врегульовані у всіх 3-х законах без будь-яких гарячих дискусій і, я думаю, заперечень з боку потенційних суб'єктів виборчого процесу і учасників виборів. Відповідно, цей процес необхідно розпочати якомога швидше. В найближчі дні, можливо, навіть сьогодні ми надішлемо обов'язково цей документ кожному з народних депутатів, Мін'юсту, іншим зацікавленим сторонам для того, щоб можна було наочно побачити ці розбіжності. Вони дійсно є суттєвими і, з іншого боку, тими, які можна найближчим часом усунути без будь-яких проблем.

Але якщо обмежитись виключно вимогами Євросоюзу або "домашнім завданням" щодо реформ, зокрема в галузі виборчого законодавства, на жаль, зараз більше уваги до Закону "Про парламентські вибори". Я думаю, що це величезна помилка. Якщо ми говоримо про кодифікацію, ми повинні розуміти, що цим законом ми не обмежимося. Крім того, зважаючи на певну політичну кон'юнктуру, у мене особисто дуже багато питань щодо того, чи буде цей ідеалізований опрацьований закон реалізований у 2017 році. Тобто ми розуміємо, що до того часу може відбутися дискусія щодо виборчої системи, яка буде змінена. Відповідно, потрібно буде розглядати інший закон. Після 2015 року можуть бути інші політичні обставини для організації парламентських виборів тощо. Або й практики, які передбачені в законі і в процедурній частині, можуть бути застарілі морально.

Відповідно одним із першочергових заходів, які повинні ставити собі ми, політики, представники виконавчої гілки влади – це робота над законом, який регулює місцеві вибори.

На моє глибоке переконання, якщо є політичне і юридичне усвідомлення того, що це один із найгірших законів, який регулює виборчий процес в Україні, є відповідні оцінки міжнародних інституцій, є заява Президента після останніх місцевих виборів, то не працювати над ним – це є форма злочинної бездіяльності з боку всіх. Я маю на увазі не владу тільки, опозицію, я маю на увазі громадянське суспільство і всіх інших – ті, хто потенційно у 2015 році після Президентських виборів будуть брати участь у тій кампанії.

Тобто це крок номер 1, який повинен бути здійснений політичними колами, громадськими колами, і в порядку консенсусу цей закон повинен бути вдосконалений, тому що ми розуміємо, що ці вибори відбуваються постійно.

Друга річ, знову ж таки, якщо не розпочнеться повноцінна дискусія щодо виборчої система, вона не закінчиться ніколи однозначно. Тому питання кодифікації вкрай важливе і знову ж таки, потрібно сформувати цей план першочергових заходів. Але для того, щоб він був реалістичним, нам необхідно розпочати повноцінну дискусію щодо цього питання, тобто якою буде виборча система, зважаючи на рівень виборів, зважаючи на інші важливі обставини.

Наостанок, тут часто говориться про стабільність, але поняття "стабільність" може інколи ототожнюватися із поняттям "консервація", особливо щодо, знову ж таки, виборчої системи. Ми пройшли той шлях, коли просто повертаємося до систем, які вже застосовувалися в Україні. Це консервація, це в жодному випадку не стабільність. І знову ж таки, реформа не повинна бути схожою більше на профанацію. Тому що, як на мене, реформа виборчого законодавства і парламентського – це суцільна профанація, якщо говорити саме в частині виборчої системи. Виборча система не була визначена через якийсь політичний консенсус, відкриту дискусію тощо. Тому реформою цей процес досить складно назвати.

І в світлі виборів 2015 року, якщо ми знову ж таки говоримо про кодифікацію, Закон "Про президентські вибори" повинен бути переглянутий в частині норм, і просто як один із прикладів цієї таблиці, яку ми зробимо максимально публічною і поширимо серед учасників заходу, дуже суб`єктивний інтерес громадських організацій – це право на спостереження під час виборів. Під час парламентських виборів ми є суб`єктами виборчого процесу, під час місцевих – тільки всеукраїнські громадські організації можуть спостерігати за виборами, що є абсурдом, тому що є місцеві вибори. Це також входить у певний дискурс з новою редакцією Закону "Про об'єднання громадян", реалізація повноважень яких тепер не обмежується певними територіями.

І третє. Під час президентських виборів громадські організації взагалі не мають жодних прав у виборчому процесі. І таких неспівпадінь є доволі багато.

Тому кодифікація, систематизація – це той шлях, який дає усунути такі абсурдні, неполітичні розбіжності в різних законах, які регулюють вибори.

ОЛЕНА ЧЕБАНЕНКО, директор з розвитку Центру політичних студій та аналітики: – На початку нашої сьогоднішньої дискусії шановна пані головуюча висловила побажання поговорити в тому числі про зарубіжний досвід кодифікації виборчого законодавства. У цьому контексті експерти з виборчих питань підготували таблицю, у якій подано інформацію про наявність чи відсутність кодифікації законодавства в різних країнах. Шановні учасники "круглого столу" мали можливість отримати цю таблицю під час реєстрації.

Якщо проаналізувати інформацію, яка в цій таблиці подана, можна дійти висновку про те, що кодифікація виборчого законодавства є дуже поширеною тенденцією в багатьох країнах світу, зокрема з початку 2000-х років. Якщо подивитися на цю таблицю, то очевидно, що значна кількість колишніх пострадянських країн, колишніх радянських країн, країн СНД запроваджують виборчі кодекси у свою практику. І навіть деякі країни, в яких розвинута демократія і в яких на сьогодні виборчий кодекс відсутній, такі як Великобританія, Ірландія або Італія, почули від місії спостереження за парламентськими виборами ОБСЄ рекомендацію уніфікувати, систематизувати, спростити і кодифікувати їхнє виборче законодавство.

Я думаю, що на рівні міжнародного демократичного дискурсу питання кодифікації можна розглядати як актуальне, потрібне і таке, яке має розглядатися.

Не можу не погодитися з тими припущеннями, думками, які були висловлені під час попередньої дискусії, щодо того, що питання кодифікації виборчого законодавства, безперечно, є політичним. І ця політизація пов'язана з відсутністю спільного розуміння, спільного бачення того, яка виборча система має закладатися в основу всіх тих трьох основних видів виборів, які ми маємо в Україні на сьогодні.

Однак не можна не зосередити увагу на тому, що виборче законодавство, виборча система і, відповідно, кодифікація виборчого законодавства, окрім того, що є питанням політичним, є також і питанням юридичним. І на підтвердження цієї тези, знову таки, експертами з виборчих питань була підготовлена вже розрекламована сьогодні табличка, яка містить порівняння трьох виборчих законів, які є чинними сьогодні в Україні, це Закон "Про парламентські вибори", Закон "Про президентські вибори", Закон "Про місцеві вибори", точніше він більш довго у нас називається, але сутність в принципі та сама.

І аналізуючи, порівнюючи ці три закони, виникає відчуття нерозуміння: чому величезна кількість процедурних моментів є різними в цих трьох виборах, притому, що особливих, якихось логічних підстав для цього немає. І враховуючи, що немає в цьому жодної логіки, це дуже сильно ускладнює процес використання тих законодавчих актів, які на сьогоднішній день у нас є.

Я не буду зупинятися на всіх тих, як сказав мій колега, 130 відмінностях, які є між цими трьома законами, однак для того, щоб підтвердити, що те, про що ми говоримо, не є вигадкою, тобто це об`єктивно, зупинюся на деяких моментах, думаю, більш детально шановні учасники круглого столу зможуть ознайомитися з тим аналізом тоді, коли отримають табличку для опрацювання.

Наприклад, утворення виборчих округів та виборчих дільниць на парламентських виборах винесено за межі виборчого процесу, у той час як на президентських та місцевих не винесено.

Дуже розмито викладені вимоги до утворення виборчих округів в Законі "Про парламентські вибори" та в Законі "Про місцеві вибори", в той час, як Закон "Про президентські вибори" таких вимог взагалі не має.

Крім того, що стосується парламентських виборів, то є принаймні мінімальна вимога про максимальне відхилення кількості виборців в одномандатному окрузі в межах 12%, що стосується Закону "Про місцеві вибори", то формулювання ми маємо таке: приблизно однакова кількість виборців в кожному окрузі, що, як мені здається, не зовсім відповідає вимогам кодексу кращих практик з виборчих питань Ради Європи, де чітко встановлено, що таке відхилення не може перевищувати 15%.

Кількість виборців на дільниці, знову таки, в трьох законах є різною, що дуже важко обґрунтувати, і не дуже це корелюється з позицією Венеціанської комісії по цих питаннях.

Крім того, Закон "Про президентські вибори" допускає утворення спеціальних виборчих дільниць у військових частинах, дислокованих на значній відстані від населених пунктів, як за Законом "Про парламентські вибори" це не передбачено, а, власне, в Законі "Про місцеві вибори" таке регулювання відсутнє.

Кількісний склад окружних виборчих комісій, територіальних виборчих комісій є різними в цих 3-х законах, притому незрозуміло чому. На мою думку, кількість членів виборчих комісій має бути розрахована, виходячи з обсягу тих завдань, які ці члени повинні виконати, зокрема, в день голосування. Ми знаємо, що відбувається певний розподіл обов'язків, і кількість членів має відповідати тому обсягу робіт, які делеговані виборчій комісії.

Встановлені різні строки подання кандидатур до складу окружних територіальних виборчих комісій, а також строки формування безпосередньо цих комісій, зокрема, ми помітили невідповідність між законами про парламентські та президентські вибори, зважаючи на те, що загальна тривалість виборчого процесу в обох випадках є однаковою.

Заборона вільного пересування на спеціальних виборчих дільницях, до складу яких входять відповідні комісії, поширюється лише на парламентські та місцеві вибори, і про це відповідно нічого не сказано в Законі "Про президентські вибори".

Одна з найпопулярніших тем останніх парламентських виборів – це обов'язкове навчання як передумова призначення на керівні посади в окружні виборчі комісії. Запроваджене в Законі "Про парламентські вибори" воно відсутнє в 2-х інших законах. Однак ця норма якраз є дуже корисною і потрібною для того, щоб спростити життя окружним виборчим комісіям, зокрема, в останній фазі виборчого процесу.

Заборонено також входити до складу комісій особам із судимістю. Тут знову-таки незрозуміло, чому в контексті парламентських виборів ми говоримо про судимість за вчинення тяжкого або особливого злочину, в той час як інші два закони говорять винятково про умисний злочин. Певні коментарі з цього приводу дала Венеціанська комісія. Я думаю, що з їх урахуванням, регулювання має бути певним чином узгоджено.

Різним є також порядок прийняття рішень виборчими комісіями в день голосування. Ми знаємо, що встановлені різні вимоги щодо кількості голосів, які можуть приймати відповідні рішення щодо різних видів виборів. Суб'єктами скликання засідання комісії для парламентських і президентських виборів може бути, зокрема, секретар виборчої комісії, для місцевих – не може. Є запитання, чому?

Строки подання скарг щодо неточності у списку виборців. Це питання варто розглядати окремо, тому що це та норма, яка на сьогодні присутня в Законі «Про президентські вибори». А можливість подання скарги за 1 годину до закінчення голосування має багато шансів призвести до маніпуляцій і зловживань.

Зокрема, якщо я не помиляюсь, під час президентських виборів 2010 року на основі цієї норми близько 300 тис. виборців були включені до списків виборців у день голосування, що в принципі... Виникають певні питання з точки зору маніпуляцій і фальсифікацій і взагалі адекватності організації виборчого процесу.

Оприлюднення фінансових звітів. Закон «Про парламентські вибори» говорить про те, що фінансові звіти суб’єктів виборчого процесу, учасників виборчого процесу мають бути оприлюднені на сайті Центральної виборчої комісії. Закон «Про президентські вибори» взагалі не містить відповідного регулювання. Що стосується місцевих виборів, то звіти оприлюднюються у місцевих засобах масової інформації. Тут теж потрібна певна уніфікація, оскільки кошти, власне, ресурси на участь у виборах – є дуже важливим питанням з точки зору саме відповідності тим принципам прозорості і відкритості, про які сьогодні говорили наші шановні колеги, що представляють міжнародні інститути, міжнародні інституції.

Є деякі норми, які повинні бути узгоджені, враховуючи, скажімо так, зміну дискурсу, правового дискурсу, пов’язаного із виборчим законодавством. Наприклад, можливість висування кандидатів виборчими блоками не передбачено Законом «Про парламентські вибори» і Законом «Про місцеві вибори» тоді, як Закон «Про президентські вибори» все ще говорить про виборчі блоки.

Ще одне цікаве питання – це питання грошової застави. Ми знаємо, що місцеві вибори не передбачають внесення грошової застави взагалі. Що стосується парламентських виборів – так, ми погоджуємось із тим, що грошова застава для політичних партій має бути знижена. Що стосується Закону «Про президентські вибори», то сума, яка передбачена, – це 2,5 млн. грн. Вона має бути переглянута, зокрема в контексті того, про що у свій час говорив Конституційний Суд, зазначивши, що розмір застави повинен бути економічно обґрунтованим. На наш погляд, сума 2,5 млн. є надто високою для того, щоб заохочувати людей брати участь у виборах Президента України.

Я не буду далі дуже детально зупинятися на всіх тих висновках, до яких ми дійшли, проаналізувавши три закони, які на сьогодні діють в Україні. Єдине, погоджуся з колегами, які виступали до мене, з тим, що процес кодифікації виборчого законодавства не може відбутися тут і зараз. Він є послідовним, він є досить плинним і складним.

Аналіз трьох законів показав, що найменше відповідає міжнародним стандартам і демократичним практикам Закон "Про місцеві вибори". Тут я погоджуюся з Ольгою Айвазовською, що найближчим часом саме він має бути приведений у відповідність до базових міжнародних стандартів.

Що стосується подальшої уніфікації виборчого законодавства, що є необхідним кроком для кодифікації, то дискусія має відбуватися в широкому колі із залученням усіх зацікавлених осіб: і опозиційних, і провладних партій, і міжнародних експертів, і вітчизняного громадянського суспільства. Однак, врешті-решт, ця дискусія має привести до того, що кодифікація виборчого законодавства має відбутися. І дуже хотілося, щоб це сталося до закінчення каденції чинного парламенту.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую за аналіз, який провели наші представники громадянського суспільства.

ЄВГЕН РАДЧЕНКО, директор з розвитку МГО «Інтерньюз-Україна»: – Я хотів би в своєму короткому виступі торкнутися питання щодо доцільності проведення кодифікації. Хотів би окреслити переваги і застереження щодо кодифікації, які тут уже частково висловлювалися, а також торкнутися тих речей, які ще не були виголошені.

Я хотів би акцентувати увагу на тому, з чого виходили прихильники кодифікації і та робоча група, яку очолює Юрій Ключковський, коли розробляли сам проект Виборчого кодексу.

Звичайно, йдеться про певний перелік завдань. Перше з них – уніфікація правового регулювання різних виборів. Друге – консолідація виборчого законодавства і його системний виклад в одному із законодавчих актів.

Наступна мета, яку ми ставили перед собою як робоча група, це те, що в проекті Виборчого кодексу вдалося досягти повноти юридичної визначеності правового регулювання виборів. Повнота регулювання – це не порожній звук, оскільки стаття 92 Конституції передбачає, що вибори повинні регулюватися законом. Тобто максимальна кількість процедур має бути озвучена саме в законодавчому акті, і вона не повинна бути викладена в інших підзаконних актах, навіть у постановах ЦВК. І, власне, про правове свавілля говорив уже Юрій Богданович.

Наступна мета – зручність у користуванні цим нормативним актом. Противники кодексу часто посилаються на те, що кодексом користуватися незручно, особливо непідготовленим людям. Насправді ця теза спростовується багатьма країнами, в яких законодавство кодифіковане. Тому експерти і члени виборчих комісій цих країн (я сам мав досвід спілкування з ними), що незручно буває тільки першого разу, на перших виборах, коли кодекс застосовується вперше. Навіть ті країни, в яких навіть дискутувалися питання відмови від кодексів (зокрема, Молдова і Киргизстан), все одно від них не відмовилися, оскільки до них уже звикли.

Саме новелізація законодавства в проекті кодексу була реалізована якнайповніше.

Тепер спробуємо проаналізувати аргументи противників Виборчого кодексу.

Перший аргумент противників кодексу зводився до того, що європейські інституції рекомендують прийняти Виборчий кодекс, хоча кодифікація виборчого законодавства не є усталеною європейською практикою. Однак сьогодні вже доповідачі неодноразово говорили про те, що кодифікація в країнах із стабільною демократією, із розвиненими демократичними традиціями, так і в країнах пострадянського простору, є трендом. І відмовлятися від неї насправді не потрібно.

Крім того, не можна розцінювати рекомендації європейських інституцій як спроби вплинути на внутрішню політику в країні. У жодному разі не варто скаржитися на втручання. Я можу навести декілька аргументів європейських і міжнародних інституцій, чому вони рекомендують прийняти нам кодекс.

Перше – це громіздкість нашого виборчого законодавства. Наприклад, Закон "Про вибори Президента України" містить 105 статей і викладений він (залежно від розміру шрифту) щонайменше на 120 сторінках. Закони "Про місцеві" і «Про парламентські вибори» однакові за кількістю статей і за обсягом. Якщо ми додамо туди ж Закон "Про ЦВК", Закон "Про Державний реєстр" і низку постанов ЦВК, які викладені, для прикладу, у проекті кодексу, ми отримаємо приблизно 580, а то і до 650 сторінок обсягу тексту. Натомість проект Виборчого кодексу нараховує близько 400 сторінок.

Друге – європейські експерти говорять про те, що в Україні дійсно значна кількість законодавчих актів, якими регулюється проведення виборів. Якщо це викласти в одному акті – це набагато зручніше і краще.

Знову ж таки, наявність значної кількості розбіжностей, дублювань, які розміщені в різних законах (про них вже говорилося, тому зупинятися на них я не буду). Хоча наведу тільки один красномовний приклад – про підстави скасування реєстрації кандидатів. Це можливо на місцевих виборах після того, як відповідна територіальна виборча комісія винесе кандидату два попередження (обґрунтованих чи ні – це інше питання), в парламентських виборах це неможливо в принципі.

І нестабільність виборчих законів – це, мабуть, основний аргумент європейських інституцій. Наприклад, в часи незалежності, парламентські вибори проводилися у нас за шістьма виборчими законами, до яких у різний час було внесені зміни теж ще за 29-ма законами. Про яку стабільність ми можемо говорити?

Наступна група аргументів – це юридичні. Один із них звучить так – виборче право не потребує кодифікації, оскільки норми, які стосуються виборів, містяться в законах, що належать до різних галузей і підгалузей права. Насправді цей аргумент (зі мною погодяться науковці) критики особливо не витримує, оскільки спеціальна внутрішня галузева кодифікація припускає об`єднання правових норм конкретного інституту або підгалузей права певної галузі. Наприклад, подібними зразками є той самий Лісовий чи Водний кодекс. Нам це дає можливість стверджувати, що кодифікація виборчого законодавства є насправді повністю такою, яка відповідає усталеним видам класифікації в теорії права.

Наступне – питання стабільності законодавства. Про це вже дещо говорилося. Українське законодавство змінюється від виборів до виборів, а кодифікувати доцільно лише стабільне законодавство. Знову ж таки, це теж дещо не так, оскільки кодифікація значною мірою передбачає і створення нових правових норм і значну новелізацію законодавства.

Юрій Богданович наводив приклад Кодексу адміністративного судочинства. Але я можу сказати, що у нас є досвід певної новелізації законодавства при спробах прийняття законів "Про Державний реєстр виборців", "Про органи організації виборчого процесу" (законопроект був прийнятий у першому читанні), "Про основні засади проведення виборів". І саме ці законопроекти потім лягли в основу виборчих законів, які є чинними і сьогодні.

Наступний аргумент, який сьогодні вже звучав, – кодекс не є запорукою стабільності, оскільки Конституція України не передбачає спеціального порядку прийняття та внесення змін до кодексу. Він такий самісінький, як і в будь-якому законі. Але, з іншого боку, кодекс є системним документом, і будь-яке внесення змін у системний документ є просто набагато складнішим. Для того, щоб внести одну зміну в кодекс, треба пропрацювати весь цей документ. У виборчий закон такі зміни вносяться набагато легше, і це ми можемо побачити на прикладі Цивільного, Кримінального кодексів тощо. Це просто складніше на практиці. Тому Виборчий кодекс є запорукою стабільності.

Наступний аргумент дуже цікавий, він практично не звучав, але в літературі я його зустрічав. Говориться про те, що прийняття Виборчого кодексу суперечить Конституції України. Аргументація є наступною: 77-ма частина 3 стаття Конституції і частина 6 103-ої статті Конституції говорять про те, що проведення парламентських і президентських виборів встановлюється законом. Це означає, що для проведення парламентських виборів, так трактують деякі конституціоналісти, має бути окремий закон, як і для місцевих.

Але в частині 20 ст. 92 Конституції, я перепрошую, в ст. 146 Конституції згадується лише про те, що решта питання місцевого самоврядування визначаються законом. Очевидно, мається на увазі теж Закон «Про місцеві вибори», але прямої згадки про те, що саме цим законом мають регулюватися місцеві вибори, немає. Тому, на нашу думку, що Конституція не суперечить прийняттю Виборчого кодексу.

Отже, з огляду на юридичні, політичні та інші аргументи, то суттєвих заперечень щодо прийняття кодексу немає. Просто – їх не існує. Величезна кількість тез просто є надуманими. І тут важко не погодитись із попередніми доповідачами, які говорять, що уніфікація законодавства парламентських, місцевих і президентських виборів має відбуватися для того, щоб досягти гарної якості Закону передусім «Про місцеві вибори», а робота над кодексом може відбуватися паралельно, звичайно, із широким обговоренням тих питань, про які говорилося: і щодо виборчої системи, і формування виборчих комісій, строків виборів, розподілу мандатів, оскарження тощо. Але ці дві діяльності повинні і можуть відбуватися паралельно.

Дякую за увагу.

Я бачила ще одного бажаючого виступити, так? Ми виходимо за межі нашого регламенту, тому прошу вас зосередитися на тому, що ми не чули.

ІГОР КОГУТ, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив, директор Української школи політичних студій: – Я, власне, маю намір швидше озвучити репліку, ніж виступати. Нині підбиваються підсумки зустрічі і вони, я сподіваюсь, будуть такими, що потраплять до стенограми і будуть фактично мати певну вагу протокольних. Мені здається, формат експертного "круглого столу" є доволі ефективним і продуктивним. Такий формат повинен завершуватися висновками. Ми розуміємо, що готуватиметься і наступний "круглий стіл" на початок жовтня, втім, ці висновки нам потрібні, щоб зрозуміти, чого ми досягли, до якої згоди дійшли.

Очевидно, після цього обговорення буде зрозумілою позиція політичних партій щодо вдосконалення нашого виборчого законодавства. Вони принаймні висловилися. Я поділяю думку тих, які погоджуються з кодифікацією, гармонізацією виборчого законодавства; системи виборів, здається, всі погоджуються про перенесення цієї роботи в парламент. Я б хотів висловити ключовий месидж, який полягає у тому, що всі погляди звернені до Вільнюса. Ми кажемо про кінець листопада. Повірте, не про це йдеться.

По-перше, є різного формату дедлайни. Я можу сказати про одне: 21 жовтня – це буде той день, коли Рада міністрів закордонних справ України і країни Євросоюзу будуть ухвалювати рішення про те, чи підписуватиме Євросоюз угоду з нами чи ні. Після цього (або в процесі) 11 урядів країн Євросоюзу повинні отримати мандат до листопада від своїх парламентів на те, щоб підписувати Угоду про асоціацію. Це теж тривалий час.

Тому сьогоднішня консолідована позиція про те, які законопроекти переносити до Верховної Ради – я вже не кажу про дискусію (законопроекти доопрацьовані, опрацьовані, обговорені), є дуже актуальним питанням.

Звичайно, сьогодні висловлено дуже багато важливих думок, і головне, що з'являються нові аргументи. Це важливо. У тому числі йдеться про те, що говорив пан Юрій Барабаш – про стабільність, про те, що на конституційному рівні ми сподіваємося, що 15 вересня закінчиться доопрацюванням концепції Конституції Конституційною асамблеєю. Принаймні це буде ще один додатковий аргумент.

Ми, звичайно, виходимо із максималістичних позицій. Намагалися жорстко поставити запобіжники змін до законодавства, але ми погодилися на мінімалістський підхід Венеціанської комісії – за рік до виборів.

Звичайно, ті ключові виклики, які сьогодні лунали, – це політична дискусія навколо виборчої системи. Я хотів би додати до цього списку ще дві проблеми. Це – виборча агітація. Нам потрібно здешевити вибори, помітно здешевити. І тут потрібні будуть кардинальні, радикальні кроки.

І третє, пов`язане із питання фінансування, відкритості, транспарентності, джерел фінансування виборчої кампанії, йдеться про фінансування політичної партії принагідно – це будуть дуже непрості і жорсткі, напевно, дискусії.

Я ще раз вдячний за можливість висловитися, я просто намагався нагадати про деякі інші дедлайни, які існують у нашому житті. На жаль, ми сьогодні в такій ситуації, дещо студентській, ми маємо останню ніч перед тим, як підготуватися до іспиту. Але на щастя, що це буде не стільки іспит, скільки можливість показати, що ми готові змінюватися, готові модернізувати Конституцію і наше виборче законодавство.

Принаймні ще одна річ, про що говорили колеги, і Юрій Богданович, зокрема. Я хочу підтримати ідею дорожньої карти, досить конкретно – дорожня карта повинна мати часові рамки. Юрій Богданович назвав остаточну дату – це, скажімо, 11 вересня 2016 року, за рік до наступних парламентських виборів із тим, щоб мати вдосконалений Виборчий кодекс. Але ми чудово розуміємо – ми повинні в той чи інший спосіб в наших діях рефіксувати, відображати ті очікування, котрі були висловлені у Резолюції Європейської Ради 10 грудня минулого року, де було три питання виборчих – 5 округів, Виборчий кодекс і рекомендації ОБСЄ/БДІПЛ.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую за виступ. Останній бажаючий – Євген Бистрицький.

ЄВГЕН БИСТРИЦЬКИЙ, Міжнародний фонд «Відродження»: – Питання кодифікації, систематизації, гармонізації – звичайно, надзвичайно важливі на рівні такої право-юридичної легітимації виборчого законодавства. Є інший аспект, на який я хотів би дуже коротко звернути увагу. Це – легітимація на рівні населення, на рівні громадян. Тому дуже важливо, я думаю, систематизація або гармонізація законодавства для того, щоб громадяни зрозуміли основні параметри і стандарти виборчого законодавства. Зараз воно досить заплутане, щоб громадяни могли достатньо легко в ньому розібратися і підтримувати його.

Ця довіра або легітимація, консенсус із громадянами, населенням, громадянським суспільством – надзвичайно важливі.

Тому, очевидно, ми всі розуміємо, що той процес, який сьогодні починається або продовжується у цьому залі, я думаю, що це надзвичайно своєчасно. І потрібний початок мусить паралельно супроводжуватися або органічно додаватися до нього така стратегічна комунікація з якомога більш широким колом громадських організацій, із медіа-інформуванням населення. Треба, щоб люди підтримали це.

Чому я звертаю на це увагу? Тому що навіть ті, хто сидить у цій залі, представники українських політичних сил, які мають і не мають більшого рейтингу (50+1%), так само і громадські організації, вони досить обмежені у своїх можливостях впливу і можливостях легітимувати цей процес. Тому переговори у рамках цього "круглого столу" і розширення інформаційної кампанії загалом, яка принесе нові голоси і, можливо, додасть нові аргументи до процесу систематизації і гармонізації виборчого законодавства. Фонд "Відродження" готовий долучитися і допомогти цьому процесу.

ОЛЕНА ЛУКАШ: – Дякую.

Шановні присутні, колеги, пані і панове! Я на завершення нашої зустрічі хочу коротко висловити вам слова своєї вдячності за ту роботу, яку ви зробили, готуючись до цього, за ваші виступи, за небайдужість до проблеми, за можливість обговорити теми, які вже давно не обговорювалися в експертному середовищі, за згоду розмістити на сайті ваші думки, щоб їх могли використати ваші колеги, закордонні колеги, студенство, за нагоду ще раз запросити вас до обговорення інших питань на інших "круглих столах", які ми будемо проводити.

Що таке вибори, крім процедур? Це – надія і довіра. Вони стануть запорукою їх реалізації у виборчому законодавстві країни.

Я ще раз вдячна нашим закордонним гостям, які переглянули свої робочі плани і сьогодні знову були разом із нами, поділилися своїми грунтовними доповідями. І я буду дуже сподіваюся, що ми найближчим часом отримаємо висновки ОБСЄ та Венеціанської комісії, щоб до Вільнюського саміту їх опрацювати, передати до парламенту, відпрацювати з парламентом і отримати ефективне результативне голосування ще в жовтні.

Дякую! До наступних хвилюючих зустрічей!

У стенограмі надано неофіційний переклад з англійської