НАДАННЯ ВЗАЄМОДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Найбільш широко використовується Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959р., яка разом з Додатковим протоколом до неї діє для України з 1998 року. На сьогоднішній день учасниками цієї Конвенції є майже всі європейські держави. Країни-учасниці взяли на себе зобов’язання надавати якомога ширшу допомогу у кримінальних справах для досягнення єдиної мети – забезпечити непорушність прав і свобод людини. Органами, на які покладаються повноваження щодо доручень, які складаються судами, є Міністерство юстиції України, а щодо доручень органів досудового слідства – Генеральна прокуратура.

Допомога на підставі Конвенції 1959 року надається у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких, на момент прохання про надання правової допомоги, підпадає під юрисдикцію судових властей запитуючої сторони.

За цією Конвенцією держави зобов’язуються надаватися одна одній якнайширшу взаємну допомогу, яка полягає, насамперед, у проведенні процесуальних дій, оскільки під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ часто виникає потреба у збиранні за кордоном доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, проведення обшуку, експертиз, судового огляду, вилучення та передачі предметів, вручення та пересилання документів тощо.

Для цілей цієї Конвенції судовими органами в Україні є: суди загальної юрисдикції, прокурори всіх рівнів, органи досудового слідства.

Конвенцією визначено вимоги щодо виконання міжнародних доручень/клопотань про правову допомогу у кримінальних справах; підстави відмови у наданні взаємної допомоги; судові та повноважні органи; мови надсилання та виконання запитів про правову допомогу тощо.

Як правило, виконання міжнародних доручень про правову допомогу здійснюється відповідно до вимог законодавства запитуваної держави (тобто держави до якої звертаються з відповідним проханням про здійснення певних процесуальних дій).

Конвенцією та іншими міжнародними договорами передбачається надання гарантій свідкам або експертам, які незалежно від свого громадянства добровільно з’явилися на виклик у відповідний орган іноземної держави. Такі особи не можуть бути притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв’язку з будь-яким діянням, вчиненим до перетинання ними державного кордону, або у зв’язку з їх свідченнями, або висновками як експертів, або у зв’язку з діянням, що є предметом розгляду.

При цьому, явка свідків та експертів до суду іноземної держави є їх правом, а не обов’язком. Не випадково у більшості договорів прямо вказано, що орган запитуючої держави, надсилаючи повістку про виклик до іноземних судів свідка чи експерта, не повинен вміщувати попередження про застосування санкцій на випадок неявки викликаного.

Разом з тим, договори не встановлюють абсолютної недоторканості іноземних свідків та експертів, а лише обмежують її певними умовами. Як свідчать тексти відповідних статей договорів, правом недоторканості користуються тільки ті з указаних осіб, які:

прибули на виклик, вручений установою юстиції держави до якої звернене доручення;

з’явилися в установу держави, від якої виходить доручення;

залишили територію держави, від якої виходить доручення, протягом передбаченого терміну (одними договорами встановлено 7 днів, іншими 15 днів) з моменту повідомлення про те, що його присутність не є обов’язковою.

У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої держави з незалежних від нього обставин.

У випадку, якщо виникає потреба тимчасового перепровадження особи, яка знаходиться під вартою, на територію іншої держави з метою її особистої присутності як свідка або для ставки віч-на-віч запитуюча держава звертається з клопотанням про таке перепровадження. В своєму клопотанні запитуюча держава чітко зазначає та надає гарантії щодо повернення цієї особи, але не пізніше трьох місяців після дати тимчасового перепровадження.

Окремо слід зазначити, що Україна виконує доручення іншої держави про вручення повістки про виклик до суду обвинуваченої особи, яка знаходиться на її території, за умови якщо така повістка буде передаватися не пізніш як за 40 діб до дати, вказаної в повістці. Зазначена заява міститься в Законі України при ратифікації цієї Конвенції.

Обумовлення терміну передачі повістки у зазначеному випадку надає запитуваній державі можливість передати виклик обвинуваченому завчасно і, таким чином, дозволити викликаній особі забезпечити своє право на захист і прибути у місце судового розгляду у визначений час. У наявності такої можливості заінтересовані як запитувана, так і запитуюча держави, оскільки це положення є одним із чинників забезпечення справедливого судового розгляду.

Конвенцією також передбачено обмін інформацією по вироках. Держави мають передавати інформацію про всі обвинувальні вироки щодо громадян інших держав принаймні один раз на рік. Відомості, що як правило відображаються в цій інформації: прізвище, ім’я, по-батькові, рік народження, коли і ким був засуджений, призначений вид та строк покарання, дата набрання вироком законної сили.

Також слід зазначити, що за загальним правилом взаємодопомога надається при наявності та в порядку, передбаченому міжнародним договором. Але на практиці відсутність міжнародного договору про взаємодопомогу не завжди стає перешкодою у її отриманні чи наданні. Так, за принципом взаємності держави можуть надавати одна одній запитувану правову допомогу.