Радянській пропаганді дуже успішно вдалося породити в головах людей міф, що анархісти – це п’яниці й хулігани, ідеї яких проповідають хаос. А самих прибічників анархістських ідей знищували у в’язницях. Проте, зараз ми можемо спостерігати як анархістський рух починає відновлюватися та розвиватися.
Хто ж такі анархісти?
Анархісти – це рух який бореться за суспільство побудоване на прямій демократії.
Ми критикуємо теперішню політичну систему, вважаючи її неефективною та шкідливою. Постійно на виборах відбувається одна й та ж ситуація — незалежно від того, який кандидат перемагає, соціально-економічне становище ніяк не змінюється. А відбувається це тому, що представницька демократія повністю провальна в плані контролю народу за владою, що дозволяє чиновникам спекулювати своїми повноваженнями, аби просувати свої або спонсорські інтереси. Пересічний громадянин ніяк не може вплинути на процес прийняття рішень, навіть тих, що стосуються його безпосередньо. Хоча ми постійно платимо податки, ми не можемо регулювати на які сфери витрачатимуться наші ж гроші. Зрозуміло, що таку політичну систему не можна вважати справедливою.
Анархісти в свою чергу пропонують їй альтернативу у вигляді інституту прямої демократії. Це дуже потужний інструмент який дозволяє народу на пряму впливати на всі рішення, які його турбують. Рішення приймаються за допомогою інструменту делегування. Тобто для вирішення конкретної проблеми обирається делегат, і суспільство дає йому рекомендації щодо того, яким би воно хотіло бачити кінцевий результат. Також громада залишає за собою право в будь-який момент його відізвати та замінити іншим. Таким чином вдається передати повний контроль за владою в руки народу. А завдяки розвитку інформаційних технологій зараз більшість рішень можна приймати напряму шляхом колективних обговорень. Інтернет уже зараз є потужним інструментом, який дозволяє координувати дії тисяч людей.
Анархісти велику увагу приділяють вирішенням економічних проблем. Для них свобода – це не абстрактне право робити те, що ти хочеш. Було б вищою мірою лицемірства говорити, що людина, яка помирає від спраги в пустелі має право пити воду. Свобода напряму пов’язана з економічними можливостями людини. Саме тому анархісти ставлять собі за мету створити таку економічну систему, яка б давала кожній людині можливість розвиватися та здобувати те, що їй потрібно. Всюдисущу бідність можна легко пояснити проблемами економічної системи. Існують дві ключові проблеми: перше це те, що все виробництво орієнтується не на реальні потреби суспільства, а на купівельну спроможність. Наприклад, величезна кількість небагатого населення потребує житло, але не може дозволити собі його придбати, тому будівельникам вигідніше будувати дороге житло для багатих, які його не сильно потребують, але можуть дозволити собі його придбати. Друга проблема у тому, що мізерна кількість населення залучена саме до виробництва товарів. Натомість велика кількість людей займається обслуговуванням державного апарату (юристи, чиновники, поліцейські, військові…), або ринкової системи (різного роду продавці, маркетологи, охоронці, митники, підприємці…). Тобто величезна кількість людей залучена в сферах, які не виробляють жодних економічних благ, або взагалі безробітні й не можуть знайти роботу. Однак потрібно брати до уваги те, що наша економічна система, аби справно функціонувати, повинна постійно продавати товари. Тому у нашому світі існують такі явища, як заплановане застарювання — умисне заниження якості товару для того, щоб він швидше виходив з ладу, примушуючи споживача купувати інший. Звісно, це призводить до незлічненних витрат ресурсів, тоді як люди гостро їх потребують. Для вирішення цих проблем анархісти пропонують передати контроль над виробництвом у руки народу (не державі, як це було в СРСР). Завдяки переходу на низову плановану економіку все населення може бути задіяне в сфері виробництва, що дозволило б в рази зменшити кількість робочих годин, витрачених на вироблення всіх необхідних товарів та збільшити добробут всіх членів суспільства. Планована економіка можлива завдяки використанню простих комп’ютерних програм, а всі спірні питання вирішуватимуться за допомогою прямої демократії.
Отже, анархісти – це міжнародний рух, який бореться за передачу контролю за владою та виробництвом в руки суспільства. Більш детально про анархістські принципи з прикладами їх реалізації в сучасному світі та історії можна прочитати в нашій серії статей “Анархізм в дії”.
За що бореться анархістський рух в Україні?
В останні роки рух анархістів в Україні все більше починає посилювати свій вплив. Він зустрівся з безліччю проблем, оскільки за час радянської влади був повністю знищений та дискредитований. Зараз актуальною ціллю для нас є саме нарощування своїх сил. Ми стараємося крок за кроком розвивати наш рух, розширюючи його контакти й інфраструктуру, вплив та впізнаваність в суспільстві. Чим сильнішим буде анархістський рух, тим краще він зможе розповсюджувати свої ідеї й ефективніше боротися проти свавілля чиновників та репресивного апарату держави. Ми не бачимо іншого методу досягнення справедливості, окрім як докорінно змінити політичну систему, як і не бачимо сенсу змінювати одних людей в парламенті на інших — проблеми криються саме в політичному ладі, а не в окремих людях.
Також в нашій діяльності ми опираємось насамперед на ефективність та мораль, а не на “законність”. Закони часто є безглуздими і навіть злочинними. Вони стоять на захисті інтересів правлячих еліт, тому легко можуть нехтувати інтересами суспільства. Опиратися в нашій боротьбі на законодавство, яке досить часто легалізує та захищає відверто злочинні дії, які суперечать принципам справедливості, ми вважаємо безглуздим. Правоохоронні органи, зі свого боку, з ентузіазмом захищають інтереси чиновників. В Україні вже не раз їх застосовували для боротьби з протестними настроями. Єдині права, які вони по-справжньому ефективно захищають, — це права наших можновладців на те, щоб і далі вести розкішне життя нашим коштом. Саме тому анархісти досить часто в своїй діяльності вдаються до “не легальних” методів боротьби та приховують обличчя на акціях.
Націоналізм
Націоналізм — гарний інструмент впливу на суспільство в руках державного апарату. Дуже зручно тоді, коли навколо безліч проблем з бідністю, соціальною несправедливістю та корупцією, відвертати увагу народу національною повісткою. Дуже зручно виставляти винуватцем всіх бід «зовнішнього ворога». Зараз уся державна пропаганда працює, щоб нав’язати нам ідею, що ми самі собою особливий працьовитий народ, і все було б у нас добре, якби не “зовнішні вороги”, які щодня псують нам життя. Потрібно лише потерпіти і зосередити всю свою увагу на боротьбі з цим ворогом, а всі ті, хто наважаться критикувати владу та пропагандувати боротьбу за свої права, обов’язково є іноземними агентами, які дестабілізують ситуацію в країні та грають на руку ворогу.
Також неможливо не помітити те, як на цьому ґрунті виросли ультраправі рухи, які відкрито пропагують расистську повістку. Вони вже скоїли безліч нападів на журналістів, соціальних активістів, іноземних студентів. Ідеї які просувають ультраправі рухи є недопустимими в здоровому суспільстві. Тому анархісти пропагандують боротьбу з ультраправими поглядами.
Анархісти не можуть не критикувати такий “націоналізм”, водночас ми виступаємо за свободу культурного самовизначення і вважаємо, що людина має право говорити тією мовою, на якій вважає за потрібне та вільно підтримувати культурні традиції будь-якого народу.
КДБ чи ФСБ?
Досить часто анархістів обвинувачують в роботі на закордонні спецслужби. Наш рух справді є інтернаціональним, він представлений майже в усіх країнах світу. Анархісти Білорусі, Росії та України координуються між собою та підтримують одне одного. А обвинувачення в роботі на ФСБ чи КДБ є безглуздими, оскільки, як в Росії, так і в Білорусі анархістський рух є одним з основних діячів на політичній арені проти диктаторських режимів. Анархісти активно пропагують та проводять акції проти Путіна та Лукашенка. Зокрема в Росії анархісти громили офіс Єдиної Росії, організовували несанкціоновані акції проти режиму, активно ведуть агітацію в десятках міст, через що на них обвалився шквал репресій від ФСБ: анархістів затримували та катували електрошокерами, примушуючи підписувати проти себе хибні обвинувачення.
Ми не працюємо на жодні спецслужби. Для нас Путін — такий ж самий ворог народу. А “сепаратисти” є лише пішаками в імперській політиці Кремля.
То ж чому так часто можна почути подібні звинувачення в нашу сторону? Все дуже просто: у нас популярно обвинувачувати різні протестні рухи в співпраці з ФСБ. В більшості такі випадки є яскравими прикладами легалізації цензури, репресій та диктаторських законопроектів під прикриттям боротьби з російською агресією.
“Європейська мрія”
Зараз в Україні дуже популярна міфологія “Європейської мрії”. Чиновники всіляко підтримують цей міф та закликають затягувати паски заради світлого європейського майбутнього. Проте самі європейці отримали свій високий рівень життя не шляхом постійного терпіння урізання своїх прав. Всі ті покращення які вони мають, були завойовані та відібрані в держави шляхом кровопролитної важкої боротьби. За кожною пільгою стоять людські життя, й вони добре пам’ятають це, тому виходять на вулиці щоразу, коли влада намагається обмежити їх права. В цій боротьбі далеко не останню роль відіграє анархістський рух, що став своєрідним авангардом вуличних протистоянь. Завдяки активності громад, державі доводиться розплачуватися та відповідати перед суспільством. Чиновники зазіхають на наші права не тому, що вони “погані”, а тому, що сам інститут держави робить людей безправними перед обличчям держави. В руках можновладців є поліція та законодавство, вони збирають з нас податки, вони створюють для нас закони, але ніякого контролю над ними ми не маємо.
Єдиний спосіб покращити наше життя, це взяти під прямий народний контроль усі державні інститути. Для цього потрібно мати активну позицію, бо якщо ми самі не відстоїмо свої права, ніхто інший за нас цього не зробить.
Вуличні війни
Анархістів часто обвинувачують у тому, що вони теж вдаються до політичного насильства, проте саме державний апарат породжує насильство. Чиновники не соромляться вдаватися до насильства, направленого проти суспільства, так само і ультраправі діячі постійно вдаються до нападів на своїх опонентів. Чомусь ніхто не ставить під сумнів право держави вбивати, проводити конфіскації, заарештовувати людей. Навіть навпаки — досить часто суспільство схвалює таке насильство, бо воно “законне”. В такому світі ми не вбачаємо нічого поганого в тому, що в своїй діяльності анархістам доводиться вдаватися до насильства, щоб захисти себе та відстояти свої переконання. Адже коли йде постійний наступ на наші права, ми зобов’язані давати відсіч. Те, що люди не мають можливості відстояти свої права, не вдаючись до силових методів, лише підтверджує всю несправедливість теперішнього суспільного ладу.
Так, анархісти справді нападають на ультраправих діячів, але роблять це виключно тому, що ультраправий рух становить загрозу суспільству та сам постійно вдається до нападів. На жаль, сьогодні немає іншого ефективного способу самозахисту, окрім силового спротиву. Не існує ніяких “субкультурних війн фа-антифа”, як це намагаються представити праві. Ми маємо справу із гегемонією правих і їх насильством на вулицях, і для повноцінного розвитку наших ідей свободи й справедливості таке насильство має бути зупинено. Найефективніший спосіб цього досягти – давати силову відсіч ультраправим рухам, тому що праві іншої мови не розуміють.
Вперед до свободи!
Ми чітко усвідомлюємо, що процес досягнення цілей, які ми перед собою ставимо, вкрай важкий. Проте, досягнення справедливого суспільства та нормального рівня життя для кожного є речами необхідними. Не зважаючи на всі труднощі на нашому шляху, ми впевнені, що зможемо протистояти їм.
