Туніс
|
Республіка Туніс |
|||||
|
|||||
| Девіз: «Порядок, свобода, справедливість» | |||||
| Гімн: Humat el Hima | |||||
 |
|||||
| Столиця | Туніс 36°50′ пн. ш. 10°09′ сх. д. / 36.833° пн. ш. 10.150° сх. д. |
||||
|---|---|---|---|---|---|
| Найбільше місто | столиця | ||||
| Офіційні мови | Арабська | ||||
| Державний устрій | Республіка | ||||
| - Президент | Беджі Каїд Ес-Себсі | ||||
| - Прем'єр-міністр | Хабіб Ессід | ||||
| Незалежність | |||||
| - від Франція | 20 березня 1956 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 163 610 км² (92) | ||||
| - Води (%) | 5.0 | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка Липень 2005 р. | 10,102,000 (78) | ||||
| - перепис 1994 р. | 8,785,711 | ||||
| - Густота | 62/км² (133 (2005)) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2005 р., оцінка | ||||
| - Повний | $ 86.67 млрд (63) | ||||
| - На душу населення | $8,255 (71) | ||||
| ІРЛП (2004) | ▲ 0.760 (середня) (87) | ||||
| Валюта | Туніський динар (TND) |
||||
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||||
| - Літній час | CEST (UTC+2) | ||||
| Коди ISO 3166 | +216 | ||||
| Домен інтернету | .tn | ||||
| Телефонний код | +216 | ||||
Туні́с (араб. تونس), офіційна назва — Республіка Туніс (араб. الجمهرية التونسية), країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря; межує на південному-сході з Лівією і на заході з Алжиром; це найменша за площею арабська держава Північної Африки.
Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, продукти харчування, оливкова олія;
Зміст
Історія[ред. • ред. код]
Середньовіччя[ред. • ред. код]
У 1229–1574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів. 1574 року завойований Османською імперією.
Новітній період[ред. • ред. код]
Французький протекторат з 1883, внутрішнє самоврядування здобуте в 1955, повна незалежність як монархії в 1956, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою в 1957, Бургіба став президентом, довічним президентом з 1975. Прем'єр-міністр захопив владу в 1987, у 1988 були проведені демократичні конституційні зміни. У 1989 на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.
Туніс є найпівнічнішою країною в Африці і частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям. У старовину він був центром карфагенської держави, а потім став серцем римської провінції Африка. У Середні віки саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 16 ст. Туніс потрапив під владу Османської імперії, а в кінці 19 ст. став протекторатом Французької республіки. У 1956 була проголошена незалежність країни, а в 1957 Туніс став республікою.
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):
| № | Вілаєт | Центр | Площа, км² | Населення (2003), осіб |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Ар'яна | Ар'яна | 498 | 392 200 |
| 2 | Беджа | Беджа | 3 558 | 321 800 |
| 3 | Бен-Арус | Бен-Арус | 761 | 478 400 |
| 4 | Бізерта | Бізерта | 3 685 | 532 500 |
| 5 | Габес | Габес | 7 175 | 340 400 |
| 6 | Гафса | Гафса | 8 990 | 335 900 |
| 7 | Джендуба | Джендуба | 3 102 | 433 300 |
| 8 | Кайруан | Кайруан | 6 712 | 574 500 |
| 9 | Касерін | Касерін | 8 066 | 428 600 |
| 10 | Кебілі | Кебілі | 22 084 | 145 600 |
| 11 | Ель-Кеф | Ель-Кеф | 4 965 | 282 800 |
| 12 | Махдія | Махдія | 2 966 | 381 500 |
| 13 | Мануба | Мануба | 1 060 | 332 500 |
| 14 | Меденін | Меденін | 8 588 | 436 800 |
| 15 | Монастір | Монастір | 1 019 | 437 100 |
| 16 | Набуль | Набуль | 2 788 | 659 400 |
| 17 | Сфакс | Сфакс | 7 545 | 844 700 |
| 18 | Сіді-Бузід | Сіді-Бузід | 6 994 | 406 800 |
| 19 | Сільяна | Сільяна | 4 631 | 259 700 |
| 20 | Сус | Сус | 2 621 | 519 100 |
| 21 | Татауїн | Татауїн | 38 889 | 151 500 |
| 22 | Таузар | Таузар | 4 719 | 99 500 |
| 23 | Туніс | Туніс | 346 | 935 800 |
| 24 | Загуан | Загуан | 2 768 | 159 000 |
Вілаєти поділяються на 262 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати)[1].
Географія[ред. • ред. код]
Країна розташована на приморських рівнинах, в східній частині гір Атлас (найвища точка — г. Шамбі,1544 м) і півн. частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна ріка — Меджерда.
Економіка[ред. • ред. код]
Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. В Т. розвинуті всі види транспорту. Осн. порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Сехіра, Сус. Нафтовий термінал в Сехірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Картаж), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 21,3 млрд. Темп зростання ВВП — 5 %. ВВП на душу населення — $2283. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,577 млрд. Імпорт — $ 9,6 млрд. (г.ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Експорт — $ 9 млрд. (г.ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Основні статті імпорту — машини і обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа. Експортують текстильні товари і шкіру, хімічні і супутні товари, машини і транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити і продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.
Політичне життя[ред. • ред. код]
Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.
У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з тих пір не залишав цей пост до 2011 року.
При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.
Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.
Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.
Збройні сили[ред. • ред. код]
Військові витрати в 90-і роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35,000 осіб (включаючи ~23,400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).
Військово-морські сили[ред. • ред. код]
- Чисельність — 4-4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
- Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
- Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтона та плавучий док в Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.
Кораблі:
- 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
- 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
- 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
- 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
- 5-6 допоміжних суден;
Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :
- 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДР-івських тральщиків;
- 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
- 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДР-івських;
- 11 патрульних катерів типу Socomena;
- 4 патрульних катери типу Gabes.
Українсько-туніські відносини[ред. • ред. код]
![[icon]](/web/20161207051256/https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small} |
Цей розділ потребує доповнення. |
У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).
Культура[ред. • ред. код]
Музика[ред. • ред. код]
Серед сучасних туніських виконавців є Сабер Ребаї (араб. صابر الرباعي), Дафер Юссеф (араб. ظافر يوسف), Белгасем Бугенна (араб. بلقاسم بوقنة), Соня М'Барек (араб. سنية مبارك) та Латіфа. Іншими значимими представниками є Салах Аль-Махді, Ануар Брагем та Лотфі Бушнак (араб. لطفي بوشناق).
Кухня[ред. • ред. код]
- Докладніше у статті Туніська кухня
Освіта[ред. • ред. код]
До 1958 року освіту здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів[2].
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ http://www.statoids.com/utn.html
- ↑ Дмитрук О. Ю., Хоменко К. А. Порівняльний аналіз розвитку рекреаційно-географічної освіти в світі на прикладі: України, Туркменістану, Македонії, Туреччини, Тунісу, Таїланду, Східного Тимору, Того, Тонга, Тувалу, уганди, Трінінад і Тобаго // Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб./ Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. — К.: Екотур-інфо, 2014 (2). — Вип. 8. — 114c. — С. 40-50
Джерела[ред. • ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Почесний консул Туніської Республіки в Україні
Література[ред. • ред. код]
- (рос.) Африка. Экономический справочник. — М., 1974.
- (рос.) Иванов Н. А. Государственный строй Туниса. — М., 1961.
- (рос.) Иванов Н. И., Ворончанина Н. И. Тунис // Новейшая история арабских стран Африки. 1917—1987. — М., 1990.
- (рос.) Зудина Л. П. Тунис — Европейский Союз: новые горизонты//Арабский мир в конце ХХ века. Материалы I-ой конференции арабистов ИВ РАН — М., 1996.
- (рос.) Садок Шаабан. Тунис: путь к политическому плюрализму. — М., 1996.
- (рос.) Тунисская республика. Справочник. — М., 1993.
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Це незавершена стаття з географії Тунісу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Середземне море | Середземне море | |
 Алжир |
 |
Середземне море |
| Алжир |
 Лівія |
|
||||||||
|
||||||||||||||
|
|
|||||
|
|||||||||||||||||
|
||||||||
