Джон Еверетт Мілле
| Джон Еверетт Мілле | |
 |
|
| Дата народження | 8 червня 1829 |
|---|---|
| Місце народження | Саутгемптон |
| Дата смерті | 13 серпня 1896 (67 років) |
| Місце смерті | Лондон |
| Жанр | живопис, естамп |
| Навчання | Королівська академія мистецтв |
| Напрямок | Прерафаелітизм |
| Покровитель | Джон Раскін |
| Вплив | Веласкес, Джон Макрайтер |
Джон Еверетт Мілле (англ. John Everett Millais, 8 червня 1829 — 13 серпня 1896) — англійський живописець, один із засновників Братства прерафаелітів.
Зміст
Біографія[ред. • ред. код]
_-_Google_Art_Project.jpg)
Навчання, Братство прерафаелітів[ред. • ред. код]
Мілле народився в Саутгемптоні і почав навчатися малюванню у віці дев'яти років. У 1838 році, коли стали очевидними його здібності, сім'я перебралася до Лондона[1][2].
В грудні 1840 року у віці 11 років Мілле вступив до Королівської академії мистецтв, ставши наймолодшим студентом за всю історію закладу[2]. В академії Джон провчився шість років, у 1843 році отримавши срібну медаль за малюнок. До п'ятнадцяти років він вже чудово володів пензлем. У 1846 році його історична картина «Пісарро бере у полон перуанських інків» була відібрана для літньої виставки Академії і у підсумку була визнана критиками найкращою на всій академічній виставці того року. Наступного року Мілле отримав золоту медаль за картину «Напад коліна Веніамінового на дочок Сілоама»[1].
У 1848 році Джон Мілле разом з Голманом Гантом і Данте Габрієлем Росетті, з якими познайомився на одній з виставок, заснував Братство прерафаелітів.
Його раннім роботам властива значна деталізація. Так, картину 1850 року «Христос у батьківському домі» критики визнали надмірно реалістичною, а в газеті «Таймс» її навіть охрестили «обурливою». Однак Мілле це не бентежило, і він продовжував свою творчість серед прерафаелітів. Насправді, технічна досконалість картин Мілле одразу виділила його серед інших живописців, тому роботи художника завжди приймали на виставках Академії, якими б радикальними вони не були[2]. Його також підтримав критик Джон Раскін, побачивши у ньому видатний талант.
Влітку 1853 року Раскін і його дружина Еффі запросили Мілле вирушити разом на літо в Гленфінлас. Мілле і Еффі полюбили один одного і, після її скандального розлучення з Раскіним[3], одружилися. У подружжя було вісім дітей, наймолодший син Джон Гілл Мілле став визначним натуралістом і художником.
Після розпаду братства[ред. • ред. код]
Одруження змінило Мілле: для підтримки родини він мав створювати більшу кількість картин, а також дорого їх продавати. Він повністю відрікся від поглядів та ідей прерафаелітизму. Приміром, картину «Сер Ізюмбрас» (1857), де художник сильно відійшов від прерафаелітської техніки, Раскін назвав «навіть не невдачею, а катастрофою». Натомість Мілле здобув величезну популярність і величезні статки, заробляючи до 30 тис. фунтів на рік[4]. Він зробився портретистом, частково пейзажистом[1] (причому пейзажі писав не на замовлення, а як хобі — для себе[5]). На портретах зображав, як правило, людей відомих, котрі обіймали високі громадські посади[4]. У 1885 році Мілле став першим англійським художником, який отримав титул баронета. У 1896 році обійняв посаду президента Королівської академії мистецтв.
В даний час у Великій Британії Мілле належить до числа найулюбленіших художників середини XIX століття[5].
Найвідомішою роботою художника є картина «Офелія» (англ. Ophelia, 1851–1852), на якій зображена кохана Россетті Елізабет Сіддал.
Картини[ред. • ред. код]
-
Пісарро бере у полон перуанських інків (1846), Музей Вікторії та Альберта, Лондон
-
Напад коліна Веніамінового на дочок Сілоама (1847)
-
Ізабелла (1849),
Художня галерея Вокера, Ліверпуль -
Повернення голуба на Ковчег Ноя (1851), Музей Ашмола, Оксфорд
-
Гугенот у Варфоломіївську ніч (1852), приватне зібрання
-
Фердинанд зваблюваний Аріелем (1852), приватне зібрання
-
Наказ про звільнення, 1746 (1853), Тейт Британія, Лондон
-
Джон Раскін (1853–54),
Музей Ашмола, Оксфорд -
Сліпа дівчина (1856),
Бірмінгемський музей і художня галерея -
Сер Ізюмбрас (1857),
Художня галерея леді Левер, Ліверпуль -
Долина спокою (1858),
Тейт Британія, Лондон -
Чорний брауншвейгець (1860), Художня галерея леді Левер, Ліверпуль
-
Дозвілля (1864), Інститут мистецтва Детройта
-
Естера (1865), приватне зібрання
-
Їфтах (1867),
Національний музей Кардіффа -
Ванесса (1868), Ліверпуль
-
Портрет Джона Кемпбелла, Четвертого британського генерал-губернатора Канади, Національна галерея Канади
-
Перемога о господи! (1871), Манчестерська художня галерея
-
Портрет Еффі Мілле (1873),
Художня галерея Перта -
Принци в Тауері (1878), Колекція коледжу Королівський Голловей
-
Північно-західний прохід (1878), Тейт Британія, Лондон
-
Стигла як вишня (1879, Cherry Ripe), приватне зібрання
-
Джон Генрі Ньюмен (1881), Національна портретна галерея, Лондон
-
Мильні бульбашки (1886), Королівська академія мистецтв
-
Автопортрет (1881),
Галерея Уффіці, Флоренція -
Мучениця Солвейська (бл. 1871), Художня галерея Вокера, Ліверпуль
-
Прохолодний жовтень (1870), колекція Ендрю Ллойда Веббера
.jpg)
Посилання[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б в Милле, Джон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
- ↑ а б в Tate Britain| Past Exhibitions | Millais
- ↑ Путеводитель по искусству. Под ред. Яна Чилверса. — М.: ОАО Издательство «Радуга», 2002
- ↑ а б Шестаков В. П. Прерафаэлиты: мечты о красоте. — М.: Прогресс-Традиция, 2004. ISBN 5-89826-217-2.
- ↑ а б Екатерина Беляева. Плодовит по семейным обстоятельствам. Выставка Джона Миллеса открылась в Амстердаме. — Газета «Культура» № 9, 12 марта 2008 г., с. 15
 |
Це незавершена стаття про художника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
