Сузір'я

Оріон — це відоме сузір'я, яке можна побачити із будь-якого місця на планеті протягом усього року. Сузір'я Оріон має форму, що нагадує фігуру мисливця.

Сузір'я — одна з 88 ділянок, на які поділена небесна сфера. У менш формальному контексті термін вживається для назви групи зір, взаємне розташування яких складає якусь фігуру чи контур.

Деякі відомі сузір'я містять добре помітні фігури, складені яскравими зірками, які легко впізнати, наприклад, Велика Ведмедиця (контур ковша), Оріон (фігура мисливця), Лев (контур лежачого лева), Скорпіон. Інші сузір'я не мають таких визначних контурів і містять менш яскраві зорі. Розподіл зір між сузір'ями довільний, і різні культури виділяють на небі різні сузір'я. Однак декілька найпомітніших контурів, складених яскравими зорями, виділяються більшістю культур, хоча, звичайно, вони отримують різні назви; такими є сузір'я Оріона й Скорпіона.

Зорі в сузір'ї рідко мають якийсь зв'язок одна з одною. Насправді вони розташовані в нашій галактиці далеко одна від одної і лише випадково опиняються поруч, якщо їх розглядати саме з Землі. Цікавий виняток із цього правила становить група зір сузір'я Великої Ведмедиці.

Історія

За грецькими поглядами небо складалося з сузір'їв і темних місць поміж ними. До того ж, деякі обриси, що їх виділяли давні греки, могли перетинатися, і деякі зорі належали одразу до двох сузір'їв (наприклад, Альфераз), а інші, що не складали характерних контурів, взагалі не належали ні до якого сузір'я. Інші культури виділяють на небі інші сузір'я. Наприклад, зовсім інші сузір'я викреслювали на небі китайські астрономи внаслідок того, що китайська астрономія розвивалась незалежно від європейської. Зокрема, замість грецьких дванадцяти зодіакальних сузір'їв китайці виділяють на екліптиці 28 «домівок» 宿.

Із часом в астрономів виникла потреба однозначного визначення розташування зірок на небі. Сучасний розподіл північного неба базується на сузір'ях, які визначив грецький астроном Клавдій Птолемей, який мешкав у єгипетській Александрії. Приблизно 150 року д.н. е. він зафіксував у своєму Альмагесті 48 сузір'їв, які були тоді відомі. За пізніших часів Птолемеїв список доповнювався з метою заповнити проміжки між його сузір'ями. Ці сузір'я здебільшого мають назви тварин або міфологічних істот (Лебідь, Рак, Риби, Козеріг, Центавр, Пегас, Єдиноріг, Дракон).

Зорі, що складають дванадцять сузір'їв південного неба, неможливо побачити з Греції. Вони стали відомі у середньовіччі із розвитком мореплавства, і ці сузір'я були окреслені лише у XV ст. Їх назви більш «технологічні» (Косинець, Секстант, Циркуль, Компас, Телескоп).

Сучасний перелік 88 сузір'їв зафіксовано Міжнародний астрономічний союз 1922 року. У північній півкулі неба ці ділянки здебільшого відповідають сузір'ям, які виділяли на небі давні греки та середньовічні астрономи, а також традиційним знакам зодіаку.

Сучасні межі сузір'їв були проведені Еженом Дельпортом 1930 року; він провів їх удовж кіл небесних координат — прямого піднесення та схилення. Однак він зробив це в координатах епохи B1875.0. Внаслідок прецесії межі сузір'їв на сучасних зоряних картах (епохи J2000) вже трохи скісні і не є достеменно вертикальними та горизонтальними.

Назви сузір'їв

Українські назви здебільшого є перекладами грецьких або латинських назв. Нарівні з ними щодо окремих сузір'їв в Україні вживаються народні назви. Так, Велика Ведмедиця — це «Великий Віз», Мала Ведмедиця — «Малий Віз», Кассіопея — «Борона» чи «Пасіка», Дельфін — «Криниця», пояс Оріона — «Косарі», Орел — «Дівчина з відрами», зоряне скупчення Гіади, що утворюють голову Тельця, — «Чепіги»^{[Джерело?]}, а зоряне скупчення Плеяди — «Стожари», Чумацький Шлях.

Окремі зорі астрономи називали відповідно до тієї частини тіла, яку «бачили» у візерунку сузір'я. Наприклад, Унук Ельхайя (серце змії), Денебола — (хвіст лева), назви зір у сузір'ї Лебедя: Денеб (хвіст), Альбірео (око птаха), Садр (груди).

Так отримали власні назви (їх налічується 275^{[Джерело?]}) найяскравіші зорі небосхилу. Слід зауважити, що назви зір українською мовою запозичено в оригінальній вимові, здебільшого з арабської (80 %)^{[Джерело?]}: Альтаїр, Алголь, Ахернар, Цельбарай. Лише 15 % становлять грецькі назви^{[Джерело?]} і 5 % — латинські^{[Джерело?]}. Наприклад, назва найближчої до нас зорі Проксима перекладається з грецької як «найближча».

Близько 1559 року італієць Пікколоміні започаткував традицію позначати зорі в сузір'ях літерами грецької абетки (у міру зменшення їхньої яскравості): α, β, γ тощо. Цю систему позначень було зафіксовано в зоряному атласі Уранометрія, який було укладено 1603 року Йоганом Байєром. Відповідна система позначень збереглася й досі. Щоправда, Байєр визначав яскравість зір досить приблизно й подекуди яскравіші зорі позначено пізнішими літерами. Наприклад, у сузір'ї Близнят найяскравіша зоря (Поллукс) позначена літерою β, тоді як тьмяніший Кастор — літерою α.

Від сузір'я залежить також система позначень змінних зір, яку було започатковано Ф. Аргеландером.