Атлантида
Атланти́да (грец. Ατλαντίδα) — міфічний острів; Платон у діалогах «Критій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що Атлантида нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканцями острова — атлантами — воювали предки афінян. Від назви острова походить назва Атлантичного океану.
Метафорично Атлантида — прекрасна заповідна країна; пошуки Атлантиди — самовіддані спроби зробити відкриття.
Зміст
Платонівська Атлантида[ред. • ред. код]
Атлантида знаходилася за Геракловими стовпами і належала титану Атланту. За розмірами вона перевищувала Лівію та Азію (відому грекам). Острів мав гори, які оперізували його краї, з невеликим виходом до моря. Між горами лежала величезна родюча долина, зрошувана каналами. Атланти будували численні палаци, лазні, іподроми, порти і храми.
Від Посейдона походили п'ять пар близнюків, котрі мудро правили Атлантидою, маючи неймовірні багатства, золото й срібло. Але з часом ці правителі зажадали мати більше статків, тому стали здійснювати грабіжницькі походи до сусідніх земель. За рішенням Зевса атлантів було покарано тим, що вони зазнали поразки від афінян. Решта богів знищили Атлантиду, наславши потоп, який за одну добу поховав острів під водою. На тому місці утворилися замулена мілина, непридатна для судноплавства[1].
Пошуки Атлантиди[ред. • ред. код]
Вчені робили багато спроб встановити, де була Атлантида. Атлантиду часто ототожнювали з «островами блаженних».
Вчений-енцеклопедист Афанасій Кірхер вважав залишками Атлантиди острови Зеленого Мису, Канарські та Азорські архіпелаги. Жорж де Бюффон вбачав їх в островах св. Єлени і Вознесіння. Біолог Луї Жермен стверджував, що Саргасове море утворене рослинністю з острова. Під Атлантидою розуміли Америку, Канарські острови, Скандинавію, острови Егейського моря, уявний зниклий острів біля Криму, зруйноване карфагенянами місто Тартес («місто етрусків») на півдні Іспанії тощо. Проте більшість учених заперечує існування Атлантиди в Атлантичному океані. Найчастіше Атлантиду поміщають або у Середземному морі, Атлантичному океані або на затоплене дно Чорного моря.
Деякі дослідники схиляються до думки, що греки розуміли під островом не лише сушу, звідусіль оточену водою, а й невідомі землі, береги. Таким чином Атлантида була частиною якогось з відомих їм материків. Український журналіст Анатолій Желєзний вважає, що міфи про Атлантиду і Всесвітній потоп виникли як спогади про падіння астероїда, що викликало повсюдні цунамі[2].
Вірогідні розташування[ред. • ред. код]
Атлантичний океан. Тривалий час вважалося, що Серединно-атлантичний хребет в давнину міг здійматися над поверхнею океану і бути населеним. Проте океанографічні дослідження показують, що він знаходиться під водою щонайменше 60 млн років.
В Атлантиці (Північному морі) існувала населена суша Доггерленд, що поєднувала Британію з материком. Вона була затоплена в мезоліті близько 5000 років до н. е. і тепер є мілиною Доггер-банка. Вірогідно, її затоплення відбулося в ході цунамі, спричиненого найбільшим з відомих зсувів ґрунту біля узбережжя Норвегії.
Середземне море. Мінойський Крит, який здійснював великий вплив на Єгипет і Італію, зазнав поразки від об'єднаних військ еллінських племен на чолі з афінянами. Грецький геолог Галанопулос висунув гіпотезу, що міф про загибель Атлантиди виник як спогад про вулканічний вибух острова Тіри (Санторіну) в XIV ст. до н. е., від якого постраждав також Крит і занепала мінойська культура.
З Атлантидою також ототожнювалися затоплені споруди острова Фарос, які опинилися на дні в ході землетрусу. Платон згадує, що в Атлантиді було багато слонів, у чому вбачається зв'язок з Фросом, через який ввозили слонову кістку[3].
Атлантида в паранауці[ред. • ред. код]
Ігнатіус Донеллі в книгах «Атлантида — допотопий світ» (1882) і «Раґнарьок — епоха вогню і смерті» (1883) виклав думку про те, що Атлантида була фрагментом більшого материка, на якому виникла перша людська цивілізація. За Донеллі, атланти винайшли обробку металів, землеробство, науки та всі інші блага, яким підкорили відсталі народи і передали їм свої знання. Ця гіпотеза була розвинена такими окультистами і езотериками як Олена Блаватська, Рудольф Штайнер, Джеймс Черчвард, Едгар Кейсі і Грем Генкок. Значною мірою міф про Атлантиду був популяризований в другій половині XX ст. Дж. В. Лусом і Чарльзом Берліцом[4]. За Ширлі Ендрюз і її книгою «Атлантида. За слідами зниклої цивілізації» (1997) атланти прибули в Атлантиду з Лемурії біля 100 000 років тому. Вони вивели кроманьйонців, встановили всесвітню мову, мали індустріальну цивілізацію, авіацію, і мали контакти з іншопланетянами[5].
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Платон. Тімей 25 b і Критій 108 e, 114 a і далі.
- ↑ Железный, Анатолий (2008). Атлантида покоится на дне Чёрного моря. Київ.
- ↑ Грейвс, Роберт (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 106–111.
- ↑ Carroll, Robert (2011-01-11). The Skeptic's Dictionary: A Collection of Strange Beliefs, Amusing Deceptions, and Dangerous Delusions (en). John Wiley & Sons. с. 40–41. ISBN 9781118045633.
- ↑ Andrews, Shirley (1997-01-01). Atlantis: Insights from a Lost Civilization (en). Llewellyn Worldwide. ISBN 9781567180237.
Література[ред. • ред. код]
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Атлантида |
 |
Це незавершена стаття з давньогрецької міфології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
||||||||||||||||||||
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
