Фернан Магеллан

Фернан Магеллан порт. Fernão de Magalhães ісп. Fernando (Hernando) de Magallanes
Портрет Фернана Магеллана невідомого художника, 16-17 століття (Галерея Уффіці, Флоренція)
Народився	1480 Саброза, Королівство Португалія
Помер	27 квітня 1521(1521-04-27) о.Макатан, Філіппіни загинув у бою
Громадянство	Королівство Португалія
Національність	португалець
Проживання	Королівство Португалія, Іспанія
Ім'я при народженні	Fernão de Magalhães
Відомий	здійснення першої подорожі навколо світу
Діяльність	мореплавець
Титул	«аделантадо» (намісник) короля Іспанії на всіх відкритих землях та островах
Конфесія	католик
Дружина	Беатрис Барбоза
Нагороди	Кавалер ордена Сантьяго

Підпис Фернана Магеллана

Магелланова протока на старовинній мапі

Магеллан у протоці, названій його ім'ям

Загибель Магеллана на острові Мактан

Сучасна реконструкція судна «Вікторія»

Ферна́н (Ферна́ндо) Магеллан (ісп. Hernando de Magallanes, порт. Fernão de Magalhães) (* 1480 – † 27 квітня 1521) — португальський мореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назву Тихому океану.

Молоді роки

Магеллан народився на гірській фермі в місцевості Саброза (Sabrosa), в сучасному окрузі Віла-Реал (Vila Real), розташованому в північно-східному регіоні Португалії, в історичній провінції Траз-уж-Монтіш (Trás-os-Montes). Його батьки були Педро де Руї Магальяйнш (Pedro Rui de Magalhães), мер міста і Альда де Мескіта ( Alda de Mesquita). Магеллан мав брата Дієго де Соуза і сестру Ізабель.

Батьки Магеллана померли, коли йому було 10 років. У віці 12 років, Магеллан став пажем короля Жоао II і королеви Елеонори при королівському дворі в Лісабоні, куди його брат потрапив на два роки раніше. Тут, зі своїм двоюрідним братом Франціском Серрано, Магеллан продовжує освіту, цікавиться географією та історією.

У віці 25 років, Фернан Магеллан вперше вийшов у море. У 1505 році він був відправлений до Індії, щоб поставити там до влади Франсішку де Алмейда, як португальського віце-короля і закласти по дорозі військові і військово-морські бази. Саме у цьому поході отримав бойове хрещення: коли один з місцевих царів відмовився платити данину, підрозділи Алмейди завоювали мусульманське місто Кілва-Кісівані, на території теперішньої Танзанії. У 1509 році він бився в битві при Діу, а потім плавав під керівництвом Діогу Лопіша ді Секейра в першій португальській експедиції до Малакки, з Франсишку Серраном, його другом і, можливо, двоюрідним братом.

У 1513 році Магеллан був посланий у Марокко, де 28 серпня взяв участь у битві під Аземмур (Azamor) і отримав важке поранення в коліно під час облоги мавритансько-марокканської фортеці. Він отримав звання інтенданта, але йому не пощастило: він був звинувачений в незаконній торгівлі з маврами-мусульманами. Він також був у конфлікті з Алмейдою, бо відлучився зі служби без дозволу командування і Алмейда подав рапорт на нього у португальський двір з негативною характеристикою. Магеллан потрапив у немилість у короля Мануеля I і той відмовив йому у підвищенні платні.

Король повідомив, що Магеллан з 15 травня 1514 року більше не перебуватиме на королівській службі. Повернувшись до Португалії в 1516 році Магеллан разом з Руї Фалейру розробили план плавання до Молуккських островів західним шляхом.

Основою плану Магеллана, можливо, став звіт експедиції Ліжбоа у 1514 році, який стверджував, що відкрив протоку на 40 градусі південної широти. Магеллан знайшов карту, нанесену на основі попередніх подорожей, на якій вказувалася велика затока у дельті річки Ла-Плата у Південній Америці, через яку він задумав перетнути континент для виходу у Південні моря. Він вирішив першим пройти цей маршрут для досягнення Молуккських островів, ключової точки для стратегічно важливої і надзвичайно прибуткової торгівлі прянощами. Король Португалії Мануель І грубо відкинув цей план, не бажаючи допомагати іспанцям.

Важко сказати, чи знали іспанці про плавання Фроіша і Ліжбоа, але точно відомо, що король Фердинанд, у 1514 р. отримав інформацію про відкриття Південного моря, вирішив скерувати на пошуки протоки флотилію з трьох кораблів. Її командиром він призначив Хуана Діаса Соліса, що став з 1512 року, після Амеріго Веспуччі, головним навігатором Кастилії.

Соліс відплив не раніше 8 жовтня 1515 року, але не відомо, де він дістався Південно-Американського материка. Рухаючись на північний захід вздовж бразильського берега, біля 35 градусів південної широти Соліс досяг нового «Прісного моря». Потім він обігнув невеликий виступ (Монтевідео) і пройшов на захід близько 200 км, ймовірно будучи переконаним, що знайшов прохід до Східного океану. Насправді ж він відкрив гирла двох великих річок — Парани і Уругваю. Соліс висадився на берег у середині лютого 1516 і був там убитий індіанцями. Два судна його флотилії у вересні того ж року повернулися до Іспанії. Пізніше Магеллан назвав спільне гирло двох річок Ріо-де-Соліс (з середини XVI ст. — Ла-Плата).

Плани морської подорожі навколо світу

Магеллан дістався до Севільї 20 жовтня 1517 року, а звідти вирушив у Вальядолід з метою зустрітись з молодим королем Карлом I (у майбутньому іменованим Карлом V Габсбургом — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено римським імператором).

За допомогою Хуана де Аранди, одного з трьох головних посадовців Ради у справах Індії у Севільї, та інших друзів, особливо португальця Діоги Барбоси, що незабаром став його зятем, Магеллан натуралізувався як іспанець. Отримавши значний вплив в Севільї, завоював довіру у короля Карла і впливового Хуана Родрігеса де Фонсека (Juan Rodriguez de Fonseca), єпископа Бурґоса,колишнього ворога Христофора Колумба.

У 1517 році Магеллан — за згодою короля — офіційно відмовився від громадянства і виїхав з Португалії, щоб запропонувати свої послуги королівському двору Іспанії, змінює своє ім'я Fernão de Magalhães на Fernando de Magallanes.

Реалізовувати план допоміг йому Руї Фалейро, астроном і виходець з Португалії. 22 березня 1518 року Casa de Contratación de las Indias (Управління справами Індії) та король Карл підтримали проект Магеллана і виділили йому значні кошти. Магеллан дав присягу в церкві Santa María de la Victoria de Triana, даючи гроші на місцевих ченців, щоб молилися за його успіх.

В березні 1518 року між королем Карлом V та Магелланом і Ферейру було підписано угоду. По ній обоє отримували титул «аделантадо» (намісники) на всіх відкритих землях та островах, також право на двадцяту частину прибутків. Державна скарбниця зобов'язувалася спорядити 5 каравел та запаси харчів на 2 роки. Щоб не дратувати португальців, метою експедиції було оголошено пошук протоки до Південного моря. Але Лісабон пильно стежив за діями іспанців, і португальські шпигуни робили свою справу. Магеллана було оголошено зрадником. Було проведено ряд диверсій та замахів. Компаньйони отримали листа від Мануеля І з обіцянками монарших милостей в обмін на відмову «служити піднесенню морської могутності Кастилії», але Магеллан залишився непохитним.

Для того, щоб реалізувати цей проект взяв на себе зобов'язання пливти на південь у пошуках проходу аж до 75-ї паралелі.

На гроші, отримані від короля, Магеллан і Фалейро купили п'ять суден, «Тринідад» (тоннажем 110 тонн, екіпаж 55 чоловік), «Сан-Антоніо» (тоннажем 120 тонн, екіпаж 60), «Консепсьйон» (тоннажем 90 тонн, екіпаж 45), «Вікторія» (тоннажем 85 тонн , екіпаж 42) і «Сантьяго» (тоннажем 75 тонн, екіпаж 32). «Тринідад» був флагманським кораблем Магеллана і крім Фалейро капітанами були Хуан де Картегена, Гомес, Гаспар де Кесада і Луїс де Мендоса.

Експедиція

10 серпня 1519 флот з п'яти кораблів під командою Магеллана покинув Севілью і вирушив рікою Гвадалквівір до міста Санлукар-де-Баррамеда (Sanlúcar de Barrameda), де він залишався ще протягом п'яти тижнів. Іспанська влада побоювалася португальського адмірала і мало що бракувало, щоб подорож була скасована, але 20 вересня 1519 Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270 членами екіпажу, щоб досягти Молукських островів західним шляхом.

Дізнавшись про відплиття Магеллана, португальський король Мануель I надіслав військово-морський загін для його переслідування, але Магеллан вислизає від переслідування португальців. Після короткої зупинки на Канарських островах прибуває у Кабо-Верде, звідки бере курс на мис Святого Августина у Південній Америці. 20 листопада експедиція перетинає екватор, а 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі відносини це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року у гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима.

Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії. 31 березня екіпаж заклав поселення, яке вони назвали Пуерто-Сан-Хуліан (Порт Святого Юліана). Тоді стався бунт, в якому взяли участь три з п'яти капітанів кораблів. Бунт виявився невдалим, оскільки більша частина екіпажів залишались вірними Магеллану. Кесада і Мендоса були страчені, а Картагена і капелан експедиції були висаджені на берег.

24 серпня знову почали рух і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес (Cape de las Virgenes) і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Estreito de Todos los Santos (Протока Всіх Святих), бо флот зайшов у неї на День Всіх Святих, 1 листопада. Згодом ця протока стала називатись Магелланова протока. Вона перетинає південну частину Південної Америки та сполучає Атлантичний і Тихий океани.

Магеллан наказав суднам «Сан-Антоніо» і «Консепсьйон» спочатку вивчити протоку. Перехід по протоці з незнайомим фарватером був дуже важким, крім того, «Сан-Антоніо» під командуванням Гомеса, що йшов першим, вийшовши з протоки, повернув на південь та, обігнувши південний край Америки, самовільно повернувся до Іспанії. 28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Mar Pacifico (Спокійне море) через їх спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі.

Загибель Магеллана

Рухаючись у північному напрямку, 13 лютого 1521 експедиція перетнула екватор. 6 березня було відкрито острови Гуам і Рота в архіпелазі Маріанських островів, а 16 березня досягла острова Гомонгон в архіпелазі Філіппінських островів. До цього моменту залишалось всього 100 учасників експедиції.

Магеллан мав змогу спілкуватися з місцевими жителями, бо мав малайського перекладача, який розумів їхню мову. 7 квітня моряки дістались до острова Себу. Магеллан організував там постій, прагнучи навернути місцеве населення до християнської віри. Незабаром, можливо занадто покладаючись на силу володіння вогнепальною зброєю, він взяв участь у конфлікті між місцевими правителями. 27 квітня 1521, під час одного з боїв на острові Мактан, жителі якого відмовились платити данину іспанській короні, Магеллан був убитий разом з частиною своїх товаришів.

Раджа острова Себу, що уже склав присягу на вірність королю Іспанії, скористався з того і заманив іспанців на урочистий обід, де влаштував різню, та убив декілька десятків мореплавців. Кораблям довелось терміново відплисти. Брак досвідченого керівника дався взнаки. Вже поблизу мети подорожі, флотилія витратила декілька місяців, щоб досягти Молуккських островів.

Розділення експедиції. Повернення

Карта подорожі Магеллана та її завершення через 16 місяців після смерті Магеллана судном «Вікторія», одним із п'яти суден, що розпочали мандрівку

На Молуккських островах були закуплені прянощі та експедиція готувалась до зворотного маршруту. На островах іспанці дізналися, що португальський король оголосив Магеллана дезертиром, а його кораблі підлягали арешту. Під час плавання судна зносилися і занепали. «Консепсьйон» ще раніше був залишений командою і спалений. Залишалося тільки два кораблі. «Тринідад» було відремонтовано і судно вирушило на схід до іспанських володінь в Панамі, а «Вікторія» — на захід в обхід Африки. «Тринідад» потрапив у смугу зустрічних вітрів і був змушений повернутися до Молуккських островів, де був захоплений в полон португальцями. Більшість його екіпажу загинула на каторзі в Індії. «Вікторія» під командуванням Хуана Себастьяна Елькано продовжила маршрут. Екіпаж був поповнений незначним числом острів'ян-малайців (майже всі вони загинули в дорозі). На кораблі незабаром стало бракувати провізії і частина екіпажу стала вимагати від капітана взяти курс на приналежний португальської короні Мозамбік та здатися до рук португальців. Проте більшість моряків і сам капітан Елькано вирішили будь-що спробувати допливти до Іспанії.

«Вікторія» з труднощами обігнула мис Доброї Надії і потім два місяці без зупинок йшла на північний захід уздовж африканського узбережжя.

9 липня 1522 року зношений корабель з виснаженим екіпажем підійшов до островів Зеленого мису, що перебували у португальському володінні. Не зробити тут зупинки було неможливо через крайню нестачу питної води і харчів. Хитрощами вдалось частково поповнити запаси харчів у португальців. Але, щоб уникнути арешту, команда змушена була вирушити далі, залишивши у полоні на березі тринадцятьох моряків.

6 вересня «Вікторія» під командуванням Елькано дісталася до Іспанії, ставши, таким чином, єдиним кораблем флотилії Магеллана, що переможно повернувся до Севільї. На кораблі було вісімнадцять мандрівників, котрі вижили.

18 мандрівників з «Вікторії», що дістались до Севільї у 1522 році
Ім'я	Посада
Хуан Себастьян Елькано/Juan Sebastián Elcaño	Капітан
Франциско Альбо/Francisco Albo,	Лоцман
Мігель де Родас/Miguel de Rodas	Лоцман
Хуан де Акуріо/Juan de Acurio	Лоцман
Антоніо Ломбардо (Пігафетта)/Antonio Lombardo (Pigafetta)	Статист
Мартін де Худісібус/Martin de Judicibus	Старший по завантаженню
Ернандо де Бустаманте/Hernando Bustamente	Моряк
Ніколас Грієго/Nicholas o Grego	Моряк
Мігель Санчес/Miguel Sámchez	Моряк
Антоніо Ернандес Кольменеро/Antonio Hernández Colmenero	Моряк
Франциско Родрігес/Francisco Rodrigues	Моряк
Хуан Родрігес/Juan Rodrigues de Huelva	Моряк
Дієго Кармона/Diego Carmona	Моряк
Ханс/Hans	Артилерист
Хуан де Арратія/Juan de Arratia	Матрос (звання)
Васко Гомес Гальєго/Vasco Gomez Gallego	Матрос (звання)
Хуан де Сантандер/Juan de Santandres	Юнга
Хуан де Субілета/Juan de Zubelita	Паж

Елькано отримав від короля Карла V шляхетність та платню у 500 дукатів на рік. Король зажадав, щоб його свояк Жоао III звільнив з португальського арешту в Островів Зеленого мису решту 13 членів екіпажу. Заступник Елькано Мігель де Родас, отримав від короля зарплату 50.000 мараведі на рік (подвійна зарплатня офіцера на той час), а три роки потому, він скаржився, що нічого на руки так і не отримав. Основний інвестор експедиції Магеллана Крістобаль-де-Аро, незважаючи на загибель людей і суден, став багатою людиною. Привезено приблизно 1925-1926 тонн гвоздики, яку було продано за приголомшливу ціну у 7888634 мараведі, що відповідає 947 тисячам сьогоднішніх доларів США.

Пізніше, в 1525 році, ще четверо з 55 членів команди корабля «Тринідад» були доставлені до Іспанії. Також були викуплені з португальського полону ті члени команди «Вікторії», які були схоплені португальцями під час вимушеної стоянки на островах Зеленого Мису.

Підсумки експедиції

Продаж вантажу, привезеного «Вікторією», не тільки покрив усі витрати на експедицію, але й, незважаючи на загибель 4 кораблів з 5, дав значний прибуток. Що стосується приналежності Молуккських островів, то португальський король повірив у їх приналежність Іспанії і відкупив їх за величезну суму в 350 тисяч золотих дукатів. У 1523 був виданий звіт імператорського секретаря Максиміліана Трансільвана про подорож, а потім були опубліковані і детальні спогади одного з учасників експедиції — венеціанця Антоніо Пігафетта.

Таким чином, іспанці відкрили західний шлях до Азії і Островів Прянощів. Це перше в історії кругосвітнє плавання довело правильність гіпотези про округлість Землі і неподільність океанів, що омивають сушу.

Втрачений день

Крім того, як виявилось, учасники експедиції «загубили день». В ті часи не було поняття про різницю в місцевому і всесвітньому часі, тому далекі торгові експедиції проходили в обох напрямках практично за одним і тим же маршрутом, перетинаючи меридіани спочатку в одному напрямку, а потім — у протилежному. В цьому ж випадку, вперше зафіксованому в історії, експедиція повернулась в початковий пункт, так би мовити, «не повертаючись», але рухаючись тільки вперед, на захід.

На кораблях іспанського короля, як належить, для підтримки черговості вахт, обчислення пройдених відстаней, ведення записів, але, в першу чергу, для дотримання церковних католицьких свят, велося числення часу. Хронометрів в ті часи не було, моряки користувалися пісочним годинником (від цього на флоті і був рахунок часу по склянках). Початок відліку часу доби був опівдні. Природно, кожен ясний день моряки визначали момент полудня, коли Сонце знаходилось в самій верхній точці, тобто перетинало меридіан (за допомогою компаса чи за довжиною тіні). Від цього вівся і рахунок днів календаря, в тому числі недільних днів, Великодніх і всіх інших церковних свят. Але ж кожен раз моряки визначали час місцевого полудня, відповідного меридіану, на якому у цей момент знаходилося судно. Кораблі пливли на захід, слідом за рухом Сонця по небосхилу, наздоганяючи його. Тому, будь у них сучасний хронометр або простий годинник, налаштовані на місцевий час порту Санлукар-де-Баррамеда, моряки помітили б, що їх день трохи довший за звичайні 24 годин а їх місцевий полудень все більше і більше відстає від рідного іспанського, переходячи поступово на іспанський вечір, ніч, ранок і знову день.

Церковні свята ці відважні іспанські моряки відзначали з усією ретельністю, як ревні католики, але, як виявилося, за своїм власним календарем. У підсумку, коли жменька змучених блукачів морів повернулася до рідної Іспанії, виявилося, що їх корабельний календар відстав від календаря батьківщини і Церкви на цілу добу. Тобто вони неправильно святкували неділі, Великдень та інші свята. Герої-моряки були оголошені віровідступниками і відлучені від церкви. Лише згодом вдалося розібратися в цій ситуації і моряків відновили в правах.

Люди зрозуміли і визнали, що Земля має форму кулі, тіла з безперервною поверхнею, і при подорожах вздовж паралелей, тобто в площині її добового обертання навколо своєї осі, час як би змінює свою тривалість. Якщо рухатися на захід, за Сонцем, день (доба) ніби подовжується. Якщо ж рухатися на схід, назустріч Сонцю, доба, навпаки, скорочується.

Для подолання цього парадоксу пізніше була розроблена система часових поясів і поняття лінії зміни дат. Ефект зміни часових поясів тепер відчуває кожен, хто робить далекі, але швидкі, подорожі на літаках чи швидкісних поїздах.

Вшанування пам'яті Магеллана

На честь Магеллана названо:

• Магелланові Хмари
• Магелланова протока
• Магеллан (космічний апарат)
• Магелланові субполярні ліси — наземний екорегіон найпівденнішого краю Південної Америки
• Магелановий пугач — вид птахів з роду пугачів
• 4055 Магеллан (4055 Magellan, 1985 DO2) — астероїд групи Амура, відкритий у 1985 році.

Фільми про Магеллана

• Зниклий флот Магеллана (Magellan's Lost Fleet), документальний фільм, 2002 рік, виробництво:США, A&E Television Networks, режисер: Скотт Міллер;
• Велика війна Магеллана (The Great War of Magellan), фантастика, пригоди, 2005 рік, виробництво: США, режисер: Річард Хетч;

Література про Магеллана

Первинні джерела

• Pigafetta, Antonio (1906), Magellan's Voyage around the World, Arthur A. Clark  (orig. Primer viaje en torno del globo Retrieved on 2009-04-08)
• Maximilianus Transylvanus, De Moluccis insulis, 1523, 1542
• Nowell, Charles E. ed. (1962), Magellan's Voyage around the World: Three Contemporary Accounts, Evanston: NU Press 
• The First Voyage Round the World, by Magellan, full text, English translation by Lord Stanley of Alderley, London: Hakluyt, [1874] – six contemporary accounts of his voyage
• Oliveira, Fernando (1550-1560), The Voyage of Ferdinand Magellan, National Historical Institute (видано 2002), ISBN 9789715381635, http://books.google.com/books?id=MByAAAAAMAAJ , English translation by Peter Schreurs from the original Portuguese manuscript in the University Library of Lieden, The Netherlands.

Вторинні джерела

• Дитинство Фернана описане у книзі для дітей «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Маґеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте» / В. Лис — Київ : Грані-Т, 2008. — 136 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-465-159-9.
• Bergreen, Laurence (14 October 2003), Over the Edge of the World: Magellan's Terrifying Circumnavigation of the Globe, William Morrow, ISBN 9780066211732, ISBN 0-06-093638-X, Lay summary 
• Cliffe, Edward (1885). Hakluyt, Richard. ред. «The voyage of M. John Winter into the South sea by the Streight of Magellan, in consort with M. Francis Drake, begun in the yeere 1577». The principal navigations, voyages, traffiques and discoveries of the English nation (Edinburgh, Scotland: E. & G. Goldsmid). 
• Drake, Francis (1628), The world encompassed by Sir Francis Drake: being his next voyage to that to Nombre de Dios Elibron, Classics series, Issue 16 of Works issued by the Hakluyt Society, Adamant Media Corporation, ISBN 1402195672, http://books.google.com/?id=kKoWqdtWZE8C&lpg=PP1&pg=PP1#v=onepage&q= 
• Guillemard, Francis Henry Hill (1890), The life of Ferdinand Magellan, and the first circumnavigation of the globe, 1480-1521, G. Philip, http://www.archive.org/details/lifeofferdinandm00guil, процитовано 2009-04-08 
• Hildebrand, Arthur Sturges (1924), Magellan, New York: Harcourt, Brace & Co, ISBN 9781417914135 (reprint) 
• Joyner, Tim (1992), Magellan, Camden, Me.: International Marine Publishing, ISBN 9780070331280 
• Noronha, Dom José Manoel de (1921). Imprensa da Universidade. ред (Portuguese). Algumas Observações sobre a Naturalidade e a Família de Fernão de Magalhães. Coimbra: Bibloteca Geneaologica de Losboa. http://www.bgl.org.pt/livro.php?&id=1383&. 
• Nunn, George E. (1932), The Columbus and Magellan Concepts of South American Geography 
• Parr, Charles M. (1953), So Noble a Captain: The Life and Times of Ferdinand Magellan, New York: Crowell, ISBN 0837185211, ISBN 0-8371-8521-1 
• Parry, J. H. (1979), The Discovery of South America, New York: Taplinger 
• Parry, J. H. (1981), The Discovery of the Sea, Berkley: University of California Press, ISBN 978-0520042360 
• Parry, J. H. (1970), The Spanish Seaborne Empire, New York: Knopf, ISBN 978-0520071407 
• Pérez-Mallaína, Pablo E. (1998), Spain's Men of the Sea: Daily Life on the Indies Fleets in the Sixteenth Century, trans. Carla Rahn Phillips, Baltimore: Johns Hopkins University Press, ISBN 9780801857461, Lay summary 
• Roditi, Edouard (1972), Magellan of the Pacific, London: Faber & Faber, ISBN 0571089453 
• Schurz, William L. (May 1922), «The Spanish Lake», Hispanic American Historical Review (Duke University Press) 5 (2): 181–194, doi:10.2307/2506024. 
• Stefoff, Rebecca (1990), Ferdinand Magellan and the Discovery of the World Ocean, Chelsea House Publishers, ISBN 0-7910-1291-3, http://books.google.com/?id=YEzOHAAACAAJ 
• Suárez, Thomas (1999). Early mapping of Southeast Asia. Tuttle Publishing. ISBN 9789625934709. http://books.google.com/?id=ZG7ZMAbv_jAC. 
• Thatcher, Oliver J. ed. (1907), «Vol. V: 9th to 16th Centuries», The Library of Original Sources, University Research Extension Co, pp. 41–57, http://www.fordham.edu/halsall/mod/1519magellan.html, процитовано 2009-04-08 
• Wilford, John Noble (2000), The Mapmakers, New York: Knopf, ISBN 0375708502, Lay summary 
• Цвейг С. Подвиг Магеллана. М., 1956.

Джерела онлайн

• Hogan, C. Michael (2008). N. Stromberg. ред. Magellanic Penguin. GlobalTwitcher.com. http://www.globaltwitcher.com/artspec_information.asp?thingid=232. 
• Swenson, Tait M. (2005). «First Circumnavigation of the Globe by Magellan 1519–1522». The Web Chronology project. November 2005. http://www.thenagain.info/WebChron/WestEurope/Magellan.html. Процитовано 2006-03-14.