Вінниця

Вінниця
Герб Вінниці Прапор Вінниці
Колишня водонапірна вежа у центрі Вінниці зараз є справжнім символом міста
Вінниця на карті України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Вінницька область
Район/міськрада	Вінницька міська рада
Код КОАТУУ	510100000
Засноване	1363
Магдебурзьке право	1640
Статус міста	з 1795 року
Поділ міста	3 райони
Населення	▼ 369 881 (1 серпня 2013)
Агломерація	Вінницька агломерація 664 000 ос.
Площа	60,94 км²
Поштові індекси	21000-21499
Телефонний код	+380-432
Координати	49°14′14″ пн. ш. 28°28′02″ сх. д.
Водойма	Південний Буг
Міста-побратими	Пітерборо (Великобританія), Бірмінгем (США), Липецьк (Росія), Кєльце (Польща), Бурса (Туреччина), Рибниця (Молдова), Невський район Санкт-Петербурга (Росія)
День міста	третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Вінниця
До Києва
- фізична	199 км
- залізницею	221 км
- автошляхами	246 км
Міська влада
Адреса	21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, 61-17-07
Веб-сторінка	Вінницька міськрада
Міський голова	Гройсман Володимир Борисович

Ві́нниця — місто на березі Південного Бугу, адміністративний центр Вінницької області, Вінницького району, значний історичний (осередок східного Поділля), сучасний економічний і культурний центр держави. Центр Вінницької агломерації, населення якої становить 660 тис. осіб.

Вінницька арка — один із символів міста

Плавучий фонтан Roshen, що збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа став одним з символів міста Вінниця та вже занесений до туристичних путівників по Україні

Географія

Розташування

Вінниця розташована за 246 км від столиці України (автошлях E95, із яким збігається М05, та Р32, Т 0203). Місто та його околиці розташовані на річці Південний Буг у смузі лісостепу, в межах Волинсько-Подільського кристалічного масиву, прикритого четвертинними відкладеннями пісків, глин, вапняків та мергелів. Перемішуючись із залишками рослинного світу, вони утворили родючі чорноземні ґрунти. Фундамент цього масиву складається з найдавніших порід: гранітів, гнейсів, сієнітів, які в деяких місцях виходять на поверхню та являють собою цінний будівельний матеріал.

Історія

На території, яку займає сучасна Вінниця, людина оселялася з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, ранньослов'янські поселення, що відносяться до черняхівської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.

Виявлено зокрема поселення трипільської культури. З трипільського поселення на території міста походить крем'яна шліфована сокирка, яка нині зберігається в Національному музеї історії України в м. Києві.

Назва

Наймовірнішою основою назви вбачають старослов'янське вѣно — посаг за нареченою. Появу такої назви пояснюють тим, що Вінниця і землі, що оточують її, були в XIV ст. захоплені литовським князем Ольгердом і подаровані ним його племінникам. Однак, «віно» є виключно юридичним терміном із шлюбного права, який застосовувався лише стосовно жінок; крім того, племінники залишалися васалами великого князя й увійшли в землю Подільську з його «презволения», а не внаслідок так званого дарування. Оскільки початковою назвою міста є Вѣничя (за Списком міст руських) або Вѣница (за літописами русько-литовськими), що збігається з назвою великої притоки Богу (Південного Бугу), у межиріччі яких власне розпочалося стале освоєння території Вінниці (за археологією, з першої чверті ХІІІ ст.), дане найменування необхідно вважати гідронімом аграрно-символічного (родинно-сакрального) змісту. При цьому однокорінними словами, крім вѣно, є насамперед старослов'янські слова вѣн — брат, родич, спільник, вѣна — ріка, притока, вѣнча — свято врожаю, вѣнди — родові знаки (і рибальські гачки як омонім), вѣ — гілка, рід (як омонім — також займенник «ми»).

Старовинна Вінниця

Заселені ці території були в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота Орда. На тлі внутрішніх ординських усобиць Брацлавщина (Брасійя арабських авторів ад-Дімашки та ал-Ідрісі, Прославія або Браславія флорентійської хроніки М.Віллані) вперше відокремилася від Орди внаслідок угорсько-брацлавського та угорсько-брацлавсько-польського походів — відповідно, 1352 та 1354 рр. На цей час (не пізніше 1355 р.) у містах, що були «градами руськими» регіональної групи «на Полі», остаточно утвердився отаманський адміністративний устрій «за звичаєм». Саме із цими отаманами довелося домовлятися державцям русько-литовського походження після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над татарами, їх спільником Дмитром, коли Поділля (Подолля, як стали називати край із містами навколо шляху «Великий Дол» від Черкас до Кам'янця) потрапило під владу литовського князівства. Племінники князя Ольгерда — Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати в подільських містах фортеці вже як державні резиденції, а також засновувати нові міста-фортеці. В історіографії XIX-ХХ ст. вважалося, що серед них могла бути й Вінниця, однак, нові археологічні та документальні відомості це спростовують. В документах 1363 року Вінниця не згадується: дата за принципом «не пізніше» є так само ймовірною гіпотезою відносно битви напередодні (1362 р.), як і заснування отаманської Вінниці на згарищі руського града — не пізніше 1355 р. (відносно походу 1354 р.). Умовне започаткування літопису Вінниці з 1363 року пов'язане з намаганням Великого Литовського князівства утвердити своє володарювання на Поділлі, укріпити обороноздатність регіону. Міста існували напередодні: давньоруська «археологічна» Вінниця у межах староміської території — за 150 років напередодні литовської експансії, безперервна Вінниця під управлінням отамана — близько десятиліття перед загарбанням Поділля Литвою. У сенсі обрання критерієм для організації міста наявності його адміністративної й самоврядної функцій дата «не пізніше 1355 р.» є вірогідною. Цікавими постають непрямі свідчення першоджерел про долитовську князівську протекцію над вінницькою територіальною громадою, що являла «насамперед земельну громаду» (В.Отамановський). Серед писемних документів XIV ст. для Вінниці найцікавішими є: Список міст руських, складений близько середини, відредагований наприкінці століття, який зафіксував територіальні здобутки Русі, у тому числі ХІ-ХІІІ ст.; грамота Гринькові Сокілецькому від Федора Коріятовича 1391 р., у якій згадується «княгиня Вінницька» (що саме по собі наводить на думку про долитовську феодальну належність Вінниці; грамота виявлена у Національному архіві Республіки Білорусь у 2001 р.); повідомлення «Повісті про Поділля» з русько-литовських літописів про посадження князем Вітовтом старост у Брацлаві, Сокільці та Вінниці (події 1393 року).

Вінниця. Домініканський костьол (нині — Спасо-Преображенський собор). 18 ст. Архітектор Паоло Фонтана

У 1545 році у Вінниці налічувалось 273 будинки, через сім років — 429. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. За першим описом Вінниці в люстрації Київської землі 1471 р., а також за описами (польськими «люстраціями») вінницького замку XVI ст., що відповідають археологічним даним, відомо, що укріплених лівобережних осередків було два: на пагорбі у межиріччі Богу-Вєніци (Південного Бугу — Віннички) та на скелі у межиріччі Богу й потічка (Замкова гора). Староміська скеля була місцем давньоруського града і «замку Вєніца над рікою Богом» від часів К.Острозького (протягом 1512–1580 рр.) У 1565 році місто стає повітовим центром Брацлавського воєводства. У 1558 році з метою підсилення захисту від ворогів була запланована нова фортеця на острові Кемпа, зі спорудженням якої 1604 року дістало захист «Нове місто», що виникло на рубежі XVI–XVII століть на правому березі Південного Бугу (ймовірно, напередодні перенесення воєводських установ до Вінниці 1598 р.); продовжувало розвиватись «Старе місто» на лівому березі.

За Люблінською унією 1569 року Вінниця входила до складу Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю засвідчують надані у 1580, 1593 і у 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Католики у 1617 та 1624 роках завершили будівництво двох монастирів, у 1642 відкрили єзуїтський колегіум. Серед православних віруючих наростала популярність вінницького братства Кузьми й Дем'яна, яке з останньої чверті XVI століття утримувало українську братську школу. У 1616 році засновано православний чоловічий монастир на честь Вознесіння Господнього, а у 1632 православний жіночий Благовіщенський монастир. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та брацлавського підсудка Михайла Кропивницького у 1632 році відкрито православний колегіум.

7 липня 1648 року до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом і вона стає сотенним містом Кальницького полку. Героїчну сторінку в історію боротьби українського народу за незалежність вписали вінничани у березні 1651 року, коли у ході оборони міста 3-тисячним козацьким полком під проводом полковника Івана Богуна було вщент розгромлено 20-тисячне польське військо. У 1643 і 1653 рр. Вінницю відвідав Богдан Хмельницький, котрий після цієї перемоги сказав: «Тебе славний полковнику, не забуде народ ніколи». Протягом 1653–1667 рр. Вінниця була полковим містом гетьманської держави.

Після другого розділу Польщі (1793 рік) Поділля і Брацлавщина відійшли до Російської імперії і утворили Подільську губернію. До західної частини губернії увійшло Подільське воєводство, в східну — Брацлавське. Вінниця стала губернським містом, але пізніше переведена в штат повітового міста (адміністративним центром губернії став Кам'янець-Подільський). У 1798 році в місті упроваджено «Городове положення».

Єрусалимка — квартал єврейської бідноти у Вінниці почала формуватися в кінці 18 століття.

Вінниця на рубежі XIX-ХХ століть

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди, 1872

Готель Савой побудований на початку 20 ст., архітектор Григорій Артинов

Докладніше про цей час — стаття Вінниця на рубежі XIX—XX століть

Спорудження 1871 року Києво—Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів сприяло потужному економічному зростанню Вінниці. Вінниця стала центром регіону, де стрімко розвивалася цукрова галузь, значною мірою завдяки німецьким інвестиціям. За останні 40 років XIX століття Вінниця економічно зросла майже в три з половиною рази. Центр міста, зокрема навчальні заклади, театр, готель, водонапірну вежу будує талановитий архітектор Григорій Артинов.

З початком світової війни 1914 року місто стає адміністративним центром Подільської губернії, з огляду на прифронтове розташування Кам'янця.

Бурхливі події відбувались у Вінниці протягом 1917–1920 років. Владу утримували революційні комітети, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. На владу у Вінниці претендували три структури:

• Рада громадських організацій (голова — З. Грохольський);
• Подільська губернська українська Рада (голова — Д. Маркович);
• Рада робітничих і солдатських депутатів Поділля (голова — Є. Едельштейн).

Пізніше Вінниця на досить складному етапі Української революції (листопад 1918 — травень 1920 рр.) тричі ставала місцем перебування урядових структур Української Народної Республіки і саме тут, у готелі «Савой», ухвалювалися принципові, доленосні для національної державності рішення.

Радянські часи

У 1923 році місто стає центром округу, а від 1931 року і досі — адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Непоправних втрат зазнало місто в роки репресій комуністичного режиму. У передвоєнний період 1937–1941 року органами НКВД у Вінниці здійснювалися масові розстріли мирного населення. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період в Вінниці і області сягає близько 20 000 чоловік.

Спустошливої йому завдали й німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки «Вервольф». Під час війни 1941–1945 рр. кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 промислових підприємств вціліло лише 10, повністю було зруйновано 1880 житлових будинків. Героїчними зусиллями вінничан та посланців інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже цілком було відбудовано промисловість міста., а в подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

1972 року у місті утворено три райони.

Сучасність

У першій половині 2000-них років у місті починається забудова мікрорайону Поділля. У 2011 починається забудова мікрорайону Академічний.

Журнал «Фокус» оголосив Вінницю найкращим містом для життя в Україні за підсумками рейтингу 2013 року.

Міські голови Вінниці

На виборах 2006 року міським головою обрано, а в 2010 обрано повторно Володимира Гройсмана, який став одним із наймолодших мерів українських міст.

Сучасна Вінниця

Вид на мікрорайон Вишенька, просп. Космонавтів

Адміністративний поділ

З 1972 року Вінниця адміністративно поділялася на 3 райони

• Ленінський — правий берег Бугу
• Староміський — південний схід міста
• Замостянський — північний схід міста

Наприкінці червня 2009 року депутати міської ради ліквідували районні у місті ради, а на початку вересня 2009 створили райадміністрації.

14 лютого 2012 року райони ліквідовані.

Клімат

Лежить місто на 49° пн.ш., тобто в середніх широтах, що визначає помірність її клімату. Для міста властиве тривале неспекотне, досить вологе літо та порівняно коротка не сувора зима. Середня температура січня −5,8°С, липня +18.3°С. Річна кількість опадів 638 мм.

Із несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини (від 6 до 20 днів на рік), тумани в холодний період року (37-60 днів), грози з градом (3-5 днів). Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Клімат Вінниці
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Середня температура, °C	−5,8	−4,3	0,2	8,0	14,1	17,1	18,3	17,7	13,4	7,6	1,9	−2,5	7,1
Норма опадів, мм	40	38	35	49	63	87	92	68	46	34	42	44	638

Економіка

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Вінниці

Порожній корпус електротехнічного заводу. Внизу — ринок

Кондитерська фабрика Roshen

Інструментальний завод

За часів СРСР Вінниця була потужнім центром машинобудування, електронної, хімічної промисловості, проектно-конструкторських інститутів. За часів незалежності всі гіганти радянської промисловості рухнули, тисячні робочі колективи припинили існування, обладнання демонтоване. Як правило, на місці колишніх потужних заводів виникли компактніші господарські структури з меншою глибиною переробки, і зі зсувом у бік практичніших повсякденних товарів, у бік служб сервісу і торгівлі. Відносно вціліла лише харчова і легка промисловість.

В економіці міста Вінниці, в останні роки, продовжуються процеси реформування власності. Функціонують 76 великих та середніх промислових підприємств, які виготовляють широкий спектр промислової продукції.

Успішно працює з 1994 року Казенне науково-виробниче об'єднання «Форт» МВС України. Основною продукцією є вогнепальна зброя та спеціальні засоби для силових структур, спортивна та мисливська зброя. Значна частка виготовленої продукції експортується в Росію, Перу, Казахстан та Румунію.

Завод «Аналог» побудований перед самим розпадом СРСР і мав випускати аналоги зарубіжного обладнання. З цією метою виробничі цехи заводу були оснащені технологічним обладнанням з Німеччини, Японії та Швейцарії. Нині завод (ТОВ «Сармат») приватизований та випускає різноманітні розважальні атракціони. Деякі з них уже має Центральний міський парк Вінниці.

ВАТ «Маяк» створено в 1994 р. шляхом реорганізації державного підприємства Вінницького заводу радіотехнічної апаратури, заснованого в 1969 р. Гармонійне поєднання традицій оборонного підприємства, передової технології з сучасним дизайном дозволило ВАТ «Маяк» стати провідним підприємством в Україні у виробництві побутового опалювального обладнання і приладів під власною торговою маркою «Термія». Продукція підприємства постачається до Росії, Білорусі, Прибалтики, Молдови. Номенклатура виробів ВАТ «Маяк» надзвичайно широка: маслонаповнені електрорадіатори; електроконвектори; радіатори для систем індивідуального опалення; конвектори сталеві; тепловентилятори і теплові завіси; побутові електроплитки; інфрачервоні обігрівачі.

Висока якість виробів гарантується застосуванням сучасних технічних рішень, якісних матеріалів, комплектуючих виробів кращих європейських виробників та підтверджена сертифікатами відповідності і гігієнічними висновками України та інших країн.

ВАТ Вінницький завод «Будмаш» — багатопрофільне підприємство, що спеціалізується на виробництві металевих форм для залізобетонних конструкцій, випуску нестандартного обладнання, переобладнанні і ремонті будівельної техніки, наданні низки супутніх послуг.

Продукція заводу призначена для підприємств гірничодобувної сфери (кар'єрів), цементних заводів, хлібоприймальних підприємств, енергетичного і агропромислового комплексів, житлово-комунальних господарств і приватного підприємництва.

У 2008 році на базі потужного у радянські часи підприємства «Вінницький завод тракторних агрегатів» було створено групу компаній «Вінницький агрегатний завод», до складу якого входить декілька підприємств. Основною продукцією є шестеренчасті насоси, рукави високого тиску, гідроциліндри. Після реорганізації значна частина території передана під ринок «Залізничний».

Вінницький завод «Пневматика» спеціалізується на виробництві запасних частин та комплектуючих до тракторів та сільськогосподарської техніки (гідравлічні та пневматичні вузли).

З 1973 року працює завод «Кристал», який спеціалізується на обробці алмазів для ювелірної промисловості. За часів незалежності підприємство працювало з певними проблемами. Зрештою в 1992 обробку алмазів скоротили і більше уваги стали приділяти виробництву власних ювелірних виробів з діамантами, які відомі під торговою маркою «Вінниця-Кристал». Продукція відома у багатьох країнах ближнього та далекого зарубіжжя.

Глобус України (сувенір), виготовлений на Державній картографічній фабриці.

Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» — виробниче підприємство яке спеціалізується на виготовленні поліграфічної і картографічної продукції широкого спектра. Підприємство виготовляє картографічну продукцію, книжково-журнальну продукцію, бланкову продукцію та документи суворої звітності тощо.

На сьогоднішній день Вінницька кондитерська фабрика входить до п'ятірки найбільших кондитерських підприємств України і є в складі корпорації «Roshen». Випускається більше 100 найменувань кондитерських виробів, а загальний обсяг виробництва становить більше 100 тис. тонн у рік. Фабрика спеціалізується на виробництві вафельної і желейної продукції, глазурованих шоколадно-вафельних тортів, пористих шоколадних плиток. Крім того Вінницька фабрика випускає бісквітну продукцію, карамель, шоколадно-пралінові, глазуровані та збивні цукерки із різними смаками.

Матеріальну сферу економіки міста представляють промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а нематеріальну — заклади освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Динамічним розвитком характеризується сфера малого бізнесу. У місті працює 27 тис. приватних підприємців та близько 4 тис. малих підприємств. Майже 2,8 тисяч підприємств здійснюють свою діяльність в сфері торгівлі та побутового обслуговування населення міста. Кількість суб'єктів господарської діяльності у розрахунку на 1000 жителів у динаміці збільшується. Чисельність юридичних осіб у 2005 році склала 30,04 одиниць, а чисельність приватних підприємців — фізичних осіб — 53,55 чол. у розрахунку на 1000 жителів.

Кількість економічно активного населення досягає 106 тисяч осіб.

Станом на 01.11.2006 року в ДПІ у м. Вінниці зареєстровано 8885 платників податків — юридичних осіб. Фактично сплачують податки 6505 платників, або 73,2% від зареєстрованих. Фізичних осіб — платників податків на зареєстровано 23452 особи, в тому числі сплачують податки 19396 осіб, що становить 82,7%. За п'ять років сукупність об'єктів ЄДРПОУ зросла майже у двічі.

Обсяг інвестицій в основний капітал у 2006 році склав 928 млн грн. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку міста з початку процесу інвестування становить понад 60 млн дол. США. На Вінницю припадає близько чверті від всіх прямих вкладень в економіку регіону.

Міський бюджет у 2007 складався з доходів 513 млн гривень і видатків в розмірі 505 млн гривень. У 2010 році бюджет прийнятий в обсязі 940 мільйони гривень доходів та 920 мільйонів гривень видатків.

Упродовж 2011–2014 р. Швейцарія надасть 16,08 млн швейцарських франків (176,196 млн грн.) для реалізації комплексного проекту з енергоефективності м. Вінниці. По 22,024 млн грн. на реалізацію проекту буде спрямовано з міського бюджету і підприємством «Вінницяміськтеплоенерго». Проект передбачає комплексну модернізацію системи теплопостачання двох мікрорайонів обласного центру (у районі вул. Баженова (Тяжилов) і вул. Карла Маркса (Військове містечко)), а також підвищення рівня енергоефективності міської інфраструктури.

Серед заходів, які планується реалізувати в рамках проекту, — заміна старих труб тепломереж на попередньо ізольовані; виведення з експлуатації старих котельних із підключенням їх споживачів до потужніших, встановлення сучасних і ефективних котлів (у деяких випадках на альтернативних видах палива), створення більш як 100 індивідуальних теплопунктів.

Транспорт

Вулиця Островського — одна з головних транспортних артерій міста

Трамвай «Mirage» у Вінниці

Докладніше у статті Транспорт Вінниці

Об'єкти транспортного сполучення Вінниці:

• Залізничний вокзал;
• Автовокзали;
• Автомобільні шляхи, в тому числі в самій Вінниці 365,5 км доріг, з яких 176,5 км — з асфальтобетонним покриттям, решта — з щебеневим (дані 2000-х років);
• Аеропорт «Гавришівка»;З 1993 року аеропорт не діяв. З 10 травня 2013 року розпочато регулярне сполучення Вінниця-Москва-Вінниця [2];
• Велосипедні доріжки

Міський громадський транспорт включає в себе:

• Трамвай;
• Тролейбуси;
• Автобуси;
• Маршрутні таксі;
• річкові катери, що здійснюють пасажирські та екскурсійні тури річкою Південний Буг.

Робота трамваїв та тролейбусів починається о 5.30 і закінчується о 24.00. Також для зручності пасажирів у 2012 році було оснащено майже всі трамваї безкоштовним WiFi.

Вулиці міста

Вулиці Вінниці — не лише транспортні шляхи, що з'єднують воєдино місто, це, насамперед, історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, які довелося йому пережити, і що знайшло своє відображення в назвах вулиць.

Докладніше про списки вулиць та площ можна знайти Вулиці Вінниці.

Головна вулиця Вінниці — вулиця Соборна.

Дивіться також: Категорія:Вулиці Вінниці.

Штаб Військово-Повітряних Сил

Гарнізонний Будинок офіцерів. Праворуч пам'ятник на честь створення Військово-Повітряних Сил України

Гарнізонний Будинок офіцерів

Гарнізонний Будинок офіцерів

МиГ-21 — монумент на честь створення Військово-Повітряних Сил України

Військово-Повітряні Сили України створені 17 березня 1992 року згідно з директивою Начальника Головного штабу Збройних Сил України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформовано Командування ВПС. На той час на території України перебували 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, навчальні та спеціальні установи і заклади; всього біля 600 військових частин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

Нині ВПС України складаються з 5 родів авіації. До її складу входять авіаційні корпуси, окрема дивізія військово-транспортної авіації та центри підготовки й навчання особового складу.

2004 року Військово-Повітряні Сили і Війська Протиповітряної оборони Збройних Сил України були об'єднані в Повітряні Сили Збройних Сил України. У Вінниці на території колишнього Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, де нині розташовується Командування Повітряних Сил, урочисто було відкрито Пам'ятний знак на честь створення нового виду Збройних Сил України — Повітряних Сил. Цей день прийнято вважати Днем створення Повітряних Сил.

Населення

Національний склад Вінниці за результатами переписів населення:

	1897	1926	1959	1989	2001
українці	35,5%	41,5%	60,2%	77,4%	87,2%
росіяни	17,0%	13,8%	22,1%	16,4%	10,2%
євреї	37,5%	37,8%	13,6%	4,1%	0,5%
поляки	7,1%	4,3%	2,0%	0,7%	0,5%

Етномовний склад населення міста (рідні мови населення за переписом 2001 р.)

	українська	російська	білоруська	вірменська
м. ВІННИЦЯ	84,73	14,36	0,06	0,05
СТАРОМІСЬКИЙ район	87,43	12,15	0,05	0,05
ЗАМОСТЯНСЬКИЙ район	85,18	14,02	0,07	0,03
ЛЕНІНСЬКИЙ район	83,56	15,31	0,06	0,05

Соціальна сфера

Освіта

Пам'ятник Тарасові Шевченку на тлі гімназії № 30

Торговельно-економічний інститут

Вінницький Державний Педагогічний Університет ім. М.Коцюбинського

Освітні заклади міста Вінниці:

• 45 дошкільних навчальних закладів;
• 37 комунальних та 6 приватних загальноосвітніх навчальних закладів;
  • навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка;
  • загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради
  • Вінницький технічний ліцей;
  • Фізико-математична гімназія № 17
• міжшкільний навчально-виробничий центр;
• дитяча музична школа;
• спеціальна загальноосвітня школа — навчально-реабілітаційний центр.

Позашкільні освітні заклади:

• палац дітей та юнацтва;
• центр художньо-хореографічної освіти «Барвінок»;
• приватний заклад «Перспектива».

Вінницькі вищі навчальні заклади:

• Київський національний університет культури і мистецтв (філія)
• Європейський університет (філія)
• Вінницький соціально-економічний інститут
• Вінницький технічний коледж
• Вінницький національний аграрний університет
• Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
• Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова
• Вінницький національний технічний університет
• Вінницький торговельно-економічний інститут
• Вінницьке училище культури і мистецтв

Викладацький потенціал міста — понад шеститисячний арсенал педагогічних кадрів, які працюють у 94 закладах, навчаючи і виховуючи понад 49 тисяч дітей (дані на сер. — кін. 2000-х років).

Охорона здоров'я

Обласна лікарня імені М. І. Пирогова, 3 міські клінічні лікарні, 1 міська лікарня «Центр матері та дитини», 2 клінічних по­логових будинки, 2 дорослі та 3 дитячі поліклініки, станція швидкої медичної допомоги, 3 стоматологічні поліклініки (з них 1 дитяча), міське комунальне підприємство «Вінницька міська аптека», централізовані майстерні санітарного транспорту. Це понад 5100 працівників, з яких лише лікарі становлять 1400 осіб.

ЗМІ

Вінницька держтелерадіокомпанія

Вінницька телевежа, 22 вересня 2007 р.

Телебачення

Вінницькі телерадіокомпанії:

• Вінницька обласна державна телерадіокомпанія «Вінтера» — власний шостий метровий канал «ВДТ-6», обласне ефірно-проводове радіо і радіо «Хвиля», що працює в середньохвильовому діапазоні (1377 кГц).
• «ВІТА»
• «Вінниччина»

А також телестудії, які працюють у кабельній мережі:

• «СМАРТ»
• «Еверест»

FM-радіо Вінниці

• 71,69 — 1-ий канал Національного радіо України
• 90,5 — Радіо «Дача»
• 90,9 — Kiss FM
• 91,3 — радіо «Шарманка»
• 92,0 — Супер радіо
• 99,3 — Europa Plus Україна
• 100,3 — Авторадіо
• 100,9 — Ретро FM
• 101,4 — Радіо Рокс
• 102,6 — Хіт FM
• 103,2 — Gala Radio
• 103,7 — радіо «Такт»
• 104,1 — Руское Радіо
• 105,9 — Music Radio
• 106,4 — Наше Радіо
• 107,0 — радіо «Шансон»
• 107,4 — Радіо «Вінниця»
• 107,8 — Ера FM

Друковані ЗМІ

У Вінниці широкий спектр місцевих друкованих ЗМІ:

• Газета по-українськи, вул. Скалецького,7. ТЦ «Омега»
• «Вінницька газета» — часопис вінницької громади.
• Газета «Вінниччина» заснована в 1917 році Вінницькою обласною радою, виходить двічі на тиждень накладом 30 тис. примірників і також поширюється на території Вінницької області.
• «Місто»
• «33 канал»
• «RIA»
• «20 хвилин»
• Вінницькі РЕАЛії
• Здоров'я. Події. Час
• Сім'я
• Незалежний кур'єр
• Журнал-довідник «Вінниця»
• Журнал «Дитячий світ Вінниця»
• Журнал «Автохаус»
• Журнал «Поехали»
• Журнал «Афіша»
• Журнал «Fashion Week»

Культура і відпочинок

Театри, музика і фестивалі

Театр імені Миколи Садовського, архітектор Д. Чорновіл

Вінницька обласна філармонія

Вінницький міський театр було збудовано 1910 року. Починаючи від 1933 року в місті працює постійна трупа, яка не переривала вистави навіть під час Другої світової війни. Від 1986 року театр очолює Народний артист України В. Є. Селезньов. 28 жовтня 2004 року музично-драматичний театр ім. М.Садовського отримав статус державного академічного театру.

Вінницький обласний театр ляльок "Золотий ключик" — один з найстаріших в Україні. Він був заснований в жовтні 1938 р. Майже 40 років театр очолював всесвітньо відомий лялькар, заслужений діяч мистецтв України Володимир Шестак. Вінницький театр ляльок — лауреат багатьох міжнародних та українських конкурсів. В 1999 році за ініціативою театру «Золотий ключик» започатковано Міжнародний фестиваль лялькових театрів «Подільська лялька».

У місті працює державна обласна філармонія, при якій діє концертний зал «Плеяда». У Центральному парку існують концертний зал «Райдуга» та літній театр.

Вінниця відома як місце проведення низки музичних фестивалів — «Міжнародні Дні джазової музики в Вінниці» (від 1995 року; на початку осені 2009 року відбувся вже XIV-й подібний захід), благодійний рокфест «МУЗентропія» (від сер. 2000-х). Прикметною особливістю фестів у місті (переважно місцевих або всеукраїнських) є їхнє музичне спрямування, а саме широкий спектр стилів і музичних напрямків і зокрема акцент не на розкрученій попсі, а на «альтернативних» жанрах — джазі, року тощо.

«Живі фігури» на святкуванні в місті Дня Європи-2009

У 2000 році у Вінниці було засновано популярний український рок-гурт MLLM

Особлива увага приділена в місті і заходам з популяризації класичної музики. Так, вже традиційним став осінній міжнародний фестиваль під назвою «Музика в монастирських мурах» — щороку українські органісти разом із закордонними колегами збираються в римо-католицькому храмі Матері Божої Ангельської й виконують шедеври органної музики. Ідейним натхнеником, організатором і безпосереднім учасником заходу є художній керівник фестивалю, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков.

Починаючи від травня 1993 року, щорік Вінницькою обласною філармонією за підтримки місцевих органів влади проводиться Міжнародний музичний фестиваль класичної музики імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який має статус міжнародного — до участі в заході запрошуються провідні професійні колективи та виконавці України і зарубіжжя. Обов'язковою умовою участі у фестивалі є виконання творів Петра Чайковського та композиторів епохи романтизму XIX століття. У 2008 році проведення заходу збіглося в часі зі святкуванням у Вінниці Дня Європи за підтримки ЄС.

Вдале проведення Дня Європи 2008 року у Вінниці зумовило організацію святкувань у місті й наступного, 2009 року. Цього разу кількість заходів у рамках святкувань було збільшено, до організації свята підключився місцевий бізнес, відтак воно вийшло масштабнішим.

«Літаючий» слон. VI Вінниціанський фестиваль

Фонтан Roshen — фонтан, збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа (Фестивальний). Єдиний плавучий фонтан в Україні, визнаний кращою інженерною спорудою в Україні. Його унікальність полягає в так званій «зимуючій технології», яка дозволяє опустити конструкцію під лід. Задля встановлення фонтану та проведення реконструкції набережної були проведені роботи по розчистці русла річки Південний Буг в обсязі 28000 м³ грунту. Використання лазерного проектора з екраном, що складається з водно-повітряної суміші, що розподілена по всій довжині фонтану дозволяє демонструвати на фонтан відео у форматі 3-D. Фонтан Roshen був збудований за кошти благодійного фонду Петра Порошенка. Загальна вартість проекту 37 млн грн. Під час урочистого відкриття фонтану 4 вересня велась пряма трансляція на 5 канал.

Кіно

Кінотеатр «Родина» у центрі міста

Місто має давні традиції кінопоказів і функціонування кінотеатрів. Кінотеатр на Соборній (тепер імені М. Коцюбинського) став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті, за даними УРЕ, у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки. З економічними негараздами в 1990-х рр. чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, в порівнянні з іншими облцентрами і великими містами країни, має значне число кінотеатрів.

У місті діють 4 сучасні кінотеатри:

• кінотеатр «Родина» (у самому середмісті);
• кінотеатр «Мир»;
• кінотеатр ім. М. Коцюбинського;
• автокінотеатр «Сьоме небо».

Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному залі «Райдуга» в Центральному міському парку.

Фільми відзняті у Вінниці

• Єврейське щастя (1925)
• Товариші під знаком едельвейса (1942 р.)(уривок)
• Подвиг розвідника (1947)
• Пригоди Толі Клюквіна (1964)
• Увазі громадян та організацій (1965)
• Зухвалість (Дерзость) (1971)
• Фатальна помилка
• Покута
• Безбатченко (Безотцовщина) (1976) (уривок)
• Розклад на завтра (1976)
• Людмила (1982) (уривок)
• Далекий голос зозулі(1985) (уривок)
• Архієрей (1990)
• Далекий постріл (1991)

Музеї

Музей-садиба М. І. Пирогова

Вхід до музею-садиби М. І. Пирогова

У Вінниці функціонує близько десяти музеїв:

• Вінницький обласний краєзнавчий музей — найбільше в області зібрання матеріалів з історії, етнографії та культури Вінніччини;
• Вінницький обласний художній музей;
• Музей ВПС України — на значній території зібрано численні зразки військової техніки та озброєння;
• Національний музей-садиба М.І.Пирогова;
• літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського;
• музей «Мій край Поділля»;
• музей гончарного мистецтва О. Г. Луцишина;
• музей воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані (у сквері Козицького);
• історико-меморіальний музей політичних в'язнів (вул. Коперника, 1)

Парки і сквери

Меморіал Слави у сквері Козицького

Вінниця — дуже зелене місто. Традиційно містяни і гості міста відпочивають у численних скверах і парках Вінниці. Так, у самому середмісті, в районі водонапірної башти і Меморіального комплексу Слави розташований сквер Козицького. Більшість вишів міста також розташовані у зелених зонах (напр. парк Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова).

Та безперечно, головним міським парком Вінниці є Центральний міський парк Вінниці (кол. Центральний Парк культури і відпочинку ім. Горького), пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площа якого становить 40 га. На території парку розташовані численні пам'ятники (М. Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а також «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля і відпочинку: Центральний міський стадіон, крита ковзанка, планетарій, літні театральний і танцювальний майданчики, численні атракціони й ігрові автомати, заклади харчування тощо.

Дивись основну статтю: Центральний міський парк Вінниці

У вінницькому масиві сучасної забудови «Вишенька» на 90 гектарах розмістився великий Парк Дружби Народів. Тут же неподалік Вишеньські озера — улюблене місце відпочинку вінничан, а також Ботанічний сад на території Національного музею-садиби М. І. Пирогова. Відпочити на воді у Вінниці можна також на березі Південного Бугу, острівцем зелені в прямому і переносному значенні слова є острів Фестивальний посеред річки. Стара назва острову — Кемпа — також досить часто вживається вінничанами. Також новим здобуттям міста є реконструйована набережна Рошен та фонтан на воді з світло-музичним шоу. Побудований за сприянням П. О. Порошенка.

Творчість

Міські заклади культури

Вінницька дитяча художня школа[3]
Вінницьке обласне об'єднання творчої молоді «Погляд в майбутнє»[4]
Вінницький міський центр художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок»[5]
Вінницька дитяча школа мистецтв «Вишенька»[6]
Академічний міський камерний хор «Вінниця»[7]
Міський естрадно-духовий оркестр «Він Бенд»[8]
Комунальне підприємство «Центр концертних та фестивальних програм»[9]
Вінницька міська централізоіана бібліотечна система[10]
Вінницька міська музична школа № 1[11]
Вінницька міська музична школа № 2[12][13]
Вінницький державний академічний музично-драматичний театр імені Садовського
Міський палац мистецтв «Зоря»[14]
Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик»
Вінницька обласна філармонія

Творчі об'єднання

Вінницька обласна організація Національної спілки фотохудожників України
Вінницький Народний клуб фотомитецтва «Обрій»
Вінницька обласна організація Національної спілки художників України
Вінницька обласна організаціяНаціональної спілки письменників України
Літературна творча спілка «Елітер»[15]
Вінницька обласна організація Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України»

Спорт

У Вінниці розвиваються різні види спорту.

Центральний міський стадіон

Футбол у місті представлений командою ФК «Нива», яка веде свою історію від 1958 року і у 1990-х виступала у Вищій лізі Чемпіонату України з футболу, а у сезоні 1996/1997 брала участь у Кубку Кубків УЄФА. Після цього клуб зазнав фінансових труднощів, змін власників, реорганізації і відродження; зараз команда грає у першій лізі української футбольної першості. Домашньою ареною клуба є багатофункціональний Центральний міський стадіон, що вміщує 24 000 глядачів, а також стадіон тренувальної бази СК «Нива», відкритий на початку 2010 року. Трибуни стадіону, який має поле зі штучним покриттям, вміщують 3,5 тисячі глядачів.

Вінниця є базою збірної України з хокею на траві — тут «прописані» 2 провідні українські команди — «Хокейний клуб Олімпія-Колос-Секвойя» і «Динамо-ШВСМ-ВДПУ».

Ковзанка «Льодовий клуб»

Розвивається у місті і екзотичний як для України вид спорту  — американський футбол, його представляє створена ще 1996 року команда «Вінницькі вовки».

У Вінниці розвивається чоловічий та жіночий волейбол. Нині у Суперлізі виступає жіночий волейбольний клуб «Кряж-Медуніверситет». У турнірі вищої ліги серед чоловіків виступає команда «СДЮСШ-ВНАУ», а у турнірі першої ліги — «СДЮСШ-ВНАУ-2».

Значною подією спортивного і культурного життя Вінниці стало майже одночасне відкриття всередині 2008 року 2 критих ковзанок зі штучною кригою — льодовий палац «Айс-Авеню» (вул. Порика. 27-а) і льодова арена «Льодовий клуб» (у Центральному парку). Причому обидві ковзанки відкриті як для спортсменів-початківців, так і аматорів та усіх охочих, тут також планується проведення усіляких заходів, шоу-програм і святкувань міського і державного значення; проте головним завданням льодових арен, безперечно, є стимулювання розвитку спорту в місті. Так, за своєрідним «розподілом» — більша і серйозніша ковзанка «Айс-Авеню» відразу стала «домашньою» для місцевих хокейних клубів «Гайдамаки», що виступають у Прем'єр лізі та«Патріот», ареною проведення не лише міської хокейної першості, а й хокейного турніру «Кубок Айс-Авеню»; тоді як на ковзанці «Льодовий клуб» наприкінці 2008 року було відкрито приватну школу фігурного катання Дмитра Дмитренка (славного українського фігуриста, чемпіона Європи).

Серед видатних спортсменів, які представляють Вінницю чемпіонка Олімпійських ігор 2008 у Пекіні легкоатлетка Наталя Добринська та інтерконтинентальний чемпіон з боксу у напівважкій вазі за версією WBA В'ячеслав Узєлков.

Архітектура, пам'ятки і пам'ятники

Храм євангельських християн-баптистів на вулиці Максимовича

Греко-католицький собор Покрови Пресвятої Богородиці на Крутому узвозі

Кінотеатр на Соборній

Миколаївська церква (1746)

Алея видатних земляків у Центральному парку

Забудова історичного центру Вінниці характеризується рядом цікавих тенденцій і особливостей.

Єрусалимка — квартал місцевої єврейської бідноти є взірцем т.зв. «єврейського містечкового бароко», притаманного для Східного Поділля, що почало формуватися від кінця XVIII століття століття. Наприкінці XIX — початку ХХ століття у Вінниці, як і повсюдно в тодішній Україні пануючим є еклектизм, крім того характерною особливістю архітектурного обличчя історичного центру Вінниці стало використання у міській житловій і громадській архітектурі в 1910—30-х рр. загальноєвропейських модних архітектурних стилів, в першу чергу, стилю модерн (кол. готель «Савой», будинки на вулицях Козицького, Пушкіна тощо), а також конструктивізму (кінотеатр на Соборній, 35, зараз ім. М. Коцюбинського, арх. Р. М. Риков, на жаль у 1950-ті перебудований).

За СРСР у місті дещо перебудовано у 1950—60-і рр. (в тому числі у т.зв. сталінському бароко), а також збудовано чимало громадських будівель (залізничний вокзал, музично-драматичний театр, палац піонерів, поштамп, спортивний комплекс) та житлових комплексів (Вишенька).

За незалежності (від кінця 1990-х рр.) у місті будуються культові споруди, торгівельні комплекси, нові житлові будинки тощо.

Пам'ятки історії

У Вінниці до нараховується 28 пам'яток (43 об'єкти) історії, включених до реєстру.

Пам'ятки архітектури

Перелік пам'яток архітектури і містобудування Вінниці нараховує 121 об'єкт, з яких 11 — національного значення. Найвизначнішими історико-архітектурними пам'ятками Вінниці є:

Україна Вінниця, Українська греко-католицька церква

* Домініканський монастир, 1624 — дерев'яний, входив до складу оборонного комплексу Мури (комплекс укріплень XVII ст.). В 1760 році перебудований в цегляний костьол. Монастир закрито в 1831 році. Збереглися: костьол, печери і оборонна вежа. До 1991 року використовувався як зал органної музики. Нині — Свято-Преображенський собор на центральній вулиці міста.

• Костьол, 1760 — цегляний, прямокутний. Фасад в стилі бароко. Збереглися фрагменти настінного живопису XVIII ст.
• Єзуїтський монастир, 1610-17 — входив до складу оборонного комплексу Мури. На його території: костьол, колегіум, келії. Нині — краєзнавчий музей і обласний архів.
• Миколаївська церква, 1746 (дзвіниця, XIX ст.) — дерев'яна, трьохглава. Під час реставрації 1970 року відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Споруда — один з кращих зразків народної дерев'яної архітектури. Поряд — відреставрована дзвіниця. Тепер — філіал краєзнавчого музею.
• Садиба в П'ятничанах, XVIII ст. — до комплексу входять споруди XVIII ст.: палац, флігель, павільйон. Розміщені в парку серед численних порід хвойних та листяних дерев.

Монументальне мистецтво

Див. також: Пам'ятки монументального мистецтва Вінниці

У Вінниці значне число пам'ятників. Особливо багато їх, зокрема доволі велика (10 погрудь) «Алея бюстів видатних земляків», у Центральному міському парку.

Дивись основну статтю: Пам'ятники Вінниці.

До яскравих пам'ятників радянської доби належать: Меморіальний комплекс Слави (1958), пам'ятник М. І. Пирогову (1971); до прикметних монументів часів незалежності (після 1991 року) — пам'ятник Василю Стусу (2002) і пам'ятний знак «Пісня» (2005).

Спробу влаштування своєрідної «Алеї зірок», викарбуваних на бруківці на вулиці Козицького, просто навпроти будівлі мерії, де зірки оплачувалися комерційними фірмами або й окремими заможними громадянами, що було здійснено в 2-й половині 2000-х років, було визнано недієздатною, тож донині не залишилось жодної «зірки».

Місто у 3D

Архітектуру міста можна побачити у режимі 3D на майданчику http://www.vin3d.net. Карта була розроблена вінницьким державним науково-виробничим підприємством «Геосистема».

Інші пам'ятки

На території Вінниці перебувають під охороною держави 13 пам'яток археології.

Дипломатичні представництва

2010 у місті відкрито Генеральне Консульство республіки Польща.

Візити президентів країн світу

У вересні в рамках дводенного державного візиту до України з робочою поїздкою до Вінниці вперше завітав президент Республіки Польща пан Броніслав Коморовський.

Програма перебування Броніслава Коморовського у Вінниці була насиченою. Зокрема, керівник сусідньої держави зустрівся з очільниками обласної та міської влади та взяв участь у церемонії покладання квітів до пам'ятної дошки польському державному діячеві Юзефу Пілсудському.

Далі в обласній філармонії відбулася зустріч Броніслава Коморовського з представниками польської діаспори в Україні. Йдеться про етнічних поляків, котрі проживають на території Вінницького консульського округу — керівників художніх ансамблів, вчителів польської мови, підприємців, духовенство, представників культури, науки і спорту. На честь приїзду високого гостя відбулася презентація мистецького доробку польських національних товариств Хмельниччини, Вінниччини та Житомирщини, а також ансамблю народного танцю «Барвінок».

Пан Коморовський цікавився не лише культурою, а й економікою, тим більше, що на Вінниччині працює одне із ефективних україно-польських підприємств «Барлінек-Івест», на якому і побував польський президент.

Міста-побратими

Вінниця має вісім офіційних побратимів

Кельце	Польща
Пітерборо	Велика Британія
Бірмінгем (Алабама)	США
Рибниця	Молдова
Липецьк	Росія
Бурса	Туреччина
Невський район Санкт-Петербурга	Росія
Бат-Ям	Ізраїль

Люди пов'язані з містом

XVII–XVIII ст.

• Богун Іван — козацький полководець;
• Паоло Фонтана (1696–1765) — волинський архітектор доби бароко (у Вінниці створив Костьол оо. Домініканів — нині Спасо-Преображенський собор (Вінниця);

XIX ст.

• Кішка Петро Маркович — легендарний матрос-розвідник, учасник Кримської війни, народився в с. Ометинці (Заметець) Немирівського району Вінницької області;
• Пирогов Микола Іванович (1810–1881) — засновник сучасної військово-польової медицини та анестезії;
• Чайковський Петро Ілліч — композитор зі світовим визнанням;

XIX–XX ст.

• Альтман Натан Ісайович (1889–1970) — художник-кубіст;
• Артинов Григорій Григорович (1860–1919) — вінницький архітектор;
• Вікул Сергій Павлович — член Української Центральної Ради;
• Голіцинський Клавдій Миколайович — підполковник Армії УНР;
• Коновкін Валерій Георгійович — полковник Армії УНР;
• Коцюбинський Михайло Михайлович — відомий український письменник;
• Чорноморець Володимир Павлович — підполковник Армії Української Народної Республіки;
• Якерсон Семен Самійлович — сотник Армії Української Народної Республіки;

XX ст.

• Бевз Іван Васильович (1903, м. Темрюк, Краснодарський край-1943, Вінниця) — Герой Радянського Союзу, керівник Вінницької міської підпільної організації в період Німецько-радянської війни;
• Белканія Север'ян Павлович (1914, Грузія-1998, Вінниця) — Заслужений лікар України, Заслужений залізничник України, колишній доцент медичного університету, учасник партизанського руху на Вінниччині. Проживав та працював У Вінниці;
• Береговий Георгій Тимофійович — фронтовий льотчик і космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, почесний громадянин Вінниці;
• Гагарін Юрій Олексійович (1934–1968) — Герой Радянського Союзу, перший у світі льотчик-космонавт, почесний громадянин Вінниці;
• Жовтіс Олександр Лазарович — шевченкознавець, член міжнародного ПЕН-клубу.
• Мархель Роман Романович — архітектор Вінниці та Вінницької області. Автор одного з символів міста — вінницької арки;
• Павличенко Тиміш Карпович (1892–1958) — український поет, учений, визначний громадський і культурний діяч. Член Центральної Ради (1917–1918). Навчався у Вінниці. Дійсний член УВАН і НТШ.
• Ратушна Лариса Степанівна (Ляля Ратушна) — у роки війни учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу;
• Рябчинська Юлія Петрівна — українська веслярка, байдарочниця, олімпійська чемпіонка;
• Стельмах Михайло Панасович — український радянський письменник.

XX–XXI ст.

• Бортняк Анатолій Агафонович — український поет. Член Спілки письменників України з 1965 року;
• Васкевич Анатолій Мар'янович — український художник;
• Кашпіровський Анатолій Михайлович — психотерапевт, який став відомим у 1989 році, завдяки т. н. «телесеансам психотерапії»;
• Кобленко Вікторія — нідерландська актриса, телеведуча та коломніст;
• Ковальчук Олександр Михайлович — художник декоративно-прикладного мистецтва. Член Національної спілки художників України;
• Коцюбинська Михайлина Хомівна — український філолог та літературознавець;
• Лисенко Анатолій Григорович — радянський і російський телеведучий;
• Митрополит Макарій (Свистун);
• Нижник Ілля Ігорович  — український шахіст, гросмейстер (2011);
• Порошенко Петро Олексійович — сучасний український державний діяч, меценат;
• Прусс Валерій Валентинович — український артист, Народний артист України;
• Селезньов Віталій Євдокимович — український артист, Народний артист України, головний режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру; прозаїк, поет, драматург;
• Таращук Петро Всеволодович — відомий український перекладач (переклав більше 40 книг популярних європейських письменників);
• Шаповал Олександр Юрійович — велогонщик;
• Шварцзойд Сергій Юрійович — український сценарист;
• Шуров Дмитро Ігорович  — український музикант, піаніст
• Янголь Олексій Григорович — заслужений художник України;
• Левада Юрій Олександрович — відомий радянський та російський соціолог та політолог, доктор філософських наук;
• Векслер Сергій (22.05.1961) — російський кіноактор («Мама, не горюй», «Антикиллер 1-2 части», «Есенин», «Дальнобойщики», «Кремень» та ін.). Мешкає у Москві;
• Немченко Олександр (12.11.1953) — український кіноактор, актор театру, відомий завдяки фільмам «В бой идут одни старики», «Комбаты».

Галерея

• 

  Вулиця Козицького
  на поч. ХХ ст.

• 

  Вулиця Козицького
  на поч. XXI ст.

• 

  Будинок на вулиці Пушкіна, 38
  (арх. В. П. Листовичний, стиль модерн)

Міст через Південний Буг у надвечір'я (листопад 2008)

Серце Вінниці - площа біля вежі у Сквері Козицького

• 

  Пам'ятник Василю Стусу
  (автор — А. П. Бурдейний, 2002)

• 

  Національний медичний університет ім. М.І.Пирогова

• 

  Обласна державна адміністрація «Книжка»

• 

  Проспект Юності

• 

  Хмельницьке шосе, в'їзд у місто

• 

  Музейна площа

• 

  Теплохід "Микола Пирогов"

• 

  Реконструйована набережна Рошен з диво-фонтаном

Джерела, посилання і література

• Вінниця // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 2., К., 1978, стор. 299–300.
• Офіційний сайт Вінницької міської ради
• Мерія
• Сайт Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації
• Клімат Вінниці
• Інформаційний портал «Моя Вінниця»
• Сайт міського громадського транспорту (всі новини, детальні розклади і схеми, а також можливість задати питання
• Сайт Вінниця-інфо
• Фотополювання. Вінниця(рос.)
• Стаття Вінниця Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)